Читати книгу - "Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи"

засоби, наприклад, нафта — для запалювання чи підтримування вогню, машини, що викликають жахливий шум у небі, а також все, що можна реалізувати у галузі магнетизму. Що стосується астрономії, йдеться про інструменти, що дають змогу зробити карту неба. Можна згадати, зрештою, алхімічні дослідження з метою створення золота чи продовження життя.

Читаючи всі ці проекти можна подумати, що Роджер Бекон є справжнім сином Прометея, який хоче піддати природу насильству. Чи варто вбачати в ньому предтечу модерного піднесення техніки? Насправді потрібно перемістити ці уявлення у перспективу його християнського бачення історії, яка зовсім не є перспективою модерної людини — це перспектива середньовічного теолога, францисканця, професора Оксфорда XIII ст., який засвідчує, між іншим, своє енциклопедичне знання — він не лише філософ і теолог, а також той, хто практикує математику, астрономію та оптику. Замість того, щоб говорити про нього як про «Фаустову постать»[353], як хотів би Ганс Блюменберґ, ми скажемо радше, разом з Емілем Бреє, що він є «просвіченим теократом»[354]. Роджер Бекон хоче прискорити навернення цілого світу, що опинився під загрозою близького приходу Антихриста, у християнство. Всі механічні винаходи мають бути поставлені на службу апологетики. Вони виглядатимуть в очах невірних як справжні дива, що мають переконати їх у необхідності увірувати. Якщо наш людський розум, скажуть вони, не може зрозуміти чудес природи та мистецтва механіки, чи не має він підкоритися божественним істинам, яких не розуміє?[355] Стосовно військових винаходів, вони мають служити захисту християнства у боротьбі, напевно, неминучій, проти Антихриста.

Якщо розглядати їх у перспективі його бачення світу та історії, проекти механічних винаходів Роджера Бекона виявляються дуже далекими від модерної ментальності. Водночас, і це дуже важливо, Бекон вважав, що машини можуть служити апологетичним аргументом. Це передбачає, що він розумів важливість, яку можуть мати одночасно для розуму і тіла відкриття «таємниць природи», тобто тих чудесних можливостей, які містяться у природі та які механіка у своєму подальшому розвиткові використовуватиме для продукування чудодійних ефектів. Йдеться вже не лише про те, щоб споглядати світ, а про те, щоб його змінювати, ставити на службу людям. Ця настанова не є якимось ізольованим фактом. Рене Татон справедливо підкреслював той факт, що починаючи з XIII ст., «з’являється новий різновид людини: архітектор чи інженер», та що відбувається зростання інтересу до практичної діяльності і техніки. Для нього злет «механічних наук», таких, як статика, динаміка, гідростатика, магнетизм, що його можна спостерігати також з кінця XIII ст., не може бути пояснений поза тісними контактами між схоластами та техніками, спадкоємцями античної механіки. Роджер Бекон, наприклад, підтримував тісні контакти з практиком механічних мистецтв, П’єром де Марікуром, який сам був автором трактату про магнетизм[356]. Таким чином, можна засвідчити усвідомлення можливостей техніки та її важливості для життя людини.

Цей рух продовжуватиметься у XIV та у XV ст. та дійде до інженерів доби Відродження, таких, як Леонардо да Вінчі. Проекти механічних винаходів останнього є справді знаменитими. Його життя та діяльність були життям та діяльністю швидше інженера, ніж художника[357]. Він створив образ літака, підводного човна, бойової колісниці, зробленої з механізмів, на кшталт механічного лева, що його багаторазово використовували під час поширених в ту добу королівських розваг. Тим не менше, так само як і у випадку Роджера Бекона, не потрібно перебільшувати його ролі як предтечі модерної науки. Його подекуди геніальні нотатки завжди є фрагментарними, його внесок у вирішення проблем фізики чи механіки загалом є досить незначним[358].

Надзвичайно цікаво побачити в особі Леонардо да Вінчі розум, що поєднав у собі прометеєве прагнення до використання природи на благо людини та настанову, яку я назвав орфічною — поважного та захопленого спостереження за природою. Якщо він хоче створити літаючу машину, він починає з уважного спостереження та змальовування польоту птахів, щоб зрозуміти їхнє механічне функціонування[359].

Можна було б порівняти цю допитливість та бажання винаходити, які далися взнаки з XIII по XV ст., з елліністичним духом, поширеним в Александрії за часів правління Птолемеїв. Та сама реакція на абстрактну аргументацію, той самий сприятливий влив просвічених суверенів, таких як Медічі чи, навіть, тих, що самі були ученими — Фрідріха II Гоґенштауфена чи Альфонса X Кастільського[360]. Як би там не було, вирування наукових праць та смілих винаходів, притаманних цьому періоду, коли механіка та природна магія перепліталися у своїх сподіваннях, створило добрий ґрунт для наукової революції XVII ст.

11

Експериментальна наука та механізація Природи

1. Античний та середньовічний експеримент

У одному з попередніх параграфів ми цитували текст, написаний наприкінці V ст. до н.е. автором гіппократичного трактату «Про мистецтво», який розглядає експеримент як насильство над природою з метою змусити її розкрити те, що вона від нас приховує:

Коли природа відмовляється добровільно надати [клінічні] симптоми, мистецтво знайшло засоби примусу, завдяки яким природа, присилувана, але без завдання їй жодної шкоди, дає їм з’явитися; потім, звільнена, вона відкриває, що потрібно робити тому, хто володіє цим мистецтвом[361].

Тут з’являється, як ми вже казали, аналогія між дослідженням таємниць природи та процедурою судового розслідування, навіть кримінального, що її ми зустрічаємо на початку модерної доби у Френсіса Бекона[362].

Продовження гіппократичного тексту показує, що його автору йдеться про медичну процедуру, що змушує тіло хворого надати симптоми, які дозволять діагностувати ту чи іншу хворобу. Абсолютно зрозуміло, що тут ми далекі від модерного експериментування, призначеного чітко верифікувати якусь гіпотезу, зокрема шляхом точних вимірювань. Проте рудиментарні експериментальні техніки продовжують використовувати, зокрема такі аристотеліки як Стратон з Лампсака — з’ясовуючи питання ваги та порожнечі[363], медики, які здійснюють вівісекції не лише тварин, а й людських істот, засуджених на смерть або в’язнів[364], Птолемей, автор чудових експериментів у галузі оптики[365], а також Йоан Філопон щодо питання зв’язку між вагою та швидкістю тіл у вільному падінні[366]. Згідно з Неллі Цуйопулос та Мірко Дразеном Грмеком, Філопон, який писав у VI ст. після Р.Х., був «першим автором, який ясно запропонував гіпотетико-дедуктивний метод для розв’язання проблеми індукції»[367].

У попередньому параграфі ми говорили про францисканця Роджера Бекона, який вважав, що scientia experimentalis перевищить дива магії. Це не означає, що з нього