Читати книгу - "Остання битва"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тіріан із єдинорогом кинулися були визволяти, та пізно: височенний остраханець, що підхопив Юстаса, наче тюк, уже був ближче до дверей, а ззаду його прикривали ще з півдюжини бувалих воїнів. Вони стояли ланцюгом і, наїжачившись списами, перегородили шлях.
У Джил самі собою покотилися сльози, і вона відвела погляд. «Навіть коли очі на мокрому місці, тятива повинна залишатися сухою», – нагадала вона собі.
– Бережись! Стріла! – раптом крикнув Поґін.
Усі пригнулися. Хто міг, опустив забороло. Собаки залягли за людьми. Справді, над головами просвистіло кілька стріл, та незабаром стало зрозуміло, що цілі у тих стріл цього разу інші. Грифл зі своїми гномами холоднокровно стріляв у остраханців.
– Тугіше натягуй тятиву, хлопці, – наставляв стрільців Грифл. – Ану, разом! Цілься! Не упустимо смаглолицих! Нам вони потрібні не більше, ніж мавпи… леви і… королі! Гноми – за гномів!
Еге ж, щоб там не говорили про гномів, а відваги їм не позичати! Чого, здавалося б, простіше – втекти та зачаїтися де-небудь у глухій затишній місцині й перечекати там лиху годину, а вони, от маєш, – то проти одних виступлять, то – проти інших, лише зрідка даючи собі перепочинок, поки ті й інші б’ються поміж собою. Правду сказав Грифл: за Нарнію для гномів!
Чого, однак, не врахували кращі лучники Нарнії, так це міцності остраханських кольчуг, а стріляти по броні, погодьтеся, це зовсім не те, що стріляти в беззахисних коней, а крім кольчуг у остраханців був ще й воєначальник.
– Тридцять залишаються на місці, – скомандував Рішда. – У два ока пильнувати божевільних біля білої скелі. Решта – за мною, провчимо цих дітей підземелля!
Тіріан з побратимами досі не могли відсапатися після вилазки. І залишалося їм тільки й того, що стояти й дивитися, як таркаан повів своїх воїнів «дати гномам науку». На той час багаття вже згасало, жарини відкидали темно-багряні відблиски, а місце великого зібрання спорожніло. Зблиски багаття, що догоряло, вихоплювали з сутіні лише непевні фігури гномів та остраханців. Судячи з шуму битви, гноми чинили відчайдушний опір. Час від часу крізь брязкіт мечів та дзвін кольчуг долинали прокльони, які посилав Грифл на голови остраханців, та гучний голос таркаана: «Брати живцем! Намагайтеся брати живцем!»
Який би бій не розгорнувся там, у темряві, точився він недовго. Галас ущух. Потім Джил спостерегла, як таркаан повернувся до хліва, а слідом за ним простували одинадцять остраханців, волочучи на арканах одинадцять гномів. Куди ділася решта – чи то загинули в бою, чи то зникли безвісти – залишилося таємницею.
– Кинути всіх у святилище Таша, – коротко розпорядився таркаан. І всі одинадцять гномів, один за іншим, були кинуті в чорну пащу хліва. По тому двері знову зачинилися, Рішда відступив на крок, вклонився хліву і сказав:
– Прийми ж свою вогненну жертву, владарю Таше.
Й усі остраханці заходилися стукотіти пласкою стороною меча об свої щити, повторюючи на всі лади:
– Таше! Таше! О, ненаситний Таше! Великий і невблаганний! (Ні про якого «Ташлана», звісна річ, ніхто більше й не згадував.)
Маленький загін біля білої скелі спостерігав за тим, що відбувалося, перешіптуючись упівголоса. У розколині скелі вони натрапили на тоненький струмінь води і поспішили втамувати спрагу: Джил, Поґін та король – збираючи воду в пригоршні, а їх чотириногі друзі – хлебтаючи з калюжки, що натекла біля підніжжя. Сила спраги змусила стражденних забути про все інше, а проста вода з джерела здалася їм найкращим напоєм на світі. Буває, що й звичайнісінька вода може подарувати незвичайне щастя.
– Ох, чують мої кісточки, що ще до ранку всі ми пройдемо крізь ці двері, – зітхнув Поґін, – хоча особисто мені спадає на думку тисяча і одна смерть, якими я готовий був би померти замість цієї.
– Воістину, – кивнув головою Тіріан, – зловісні двері. На пащу схожі.
– Невже, ну, невже нічогісінько не можна зробити, щоб усе це припинилося, – почувся тремтливий голосок Джил.
– Ні, серце моє, – Діамант потерся носом об її руку. – Може бути, ці двері стануть для нас дверима у світ Аслана. І ще сьогодні ми постанемо перед очі його і розділимо з ним вечерю.
Поки вони так говорили, таркаан Рішда вийшов з гурту остраханців і наблизився до білої скелі, аби втікачі почули кожне його слово. І ось що вони почули.
– Слухайте всі! Якщо кабан, собаки та єдиноріг здадуться мені на милість, я їм подарую життя. Решту життя кабан проведе в затишній клітці в садах великого тісрока; собаки – кожен матиме по будці на псарні тісрока, а єдиноріг кататиме для потіхи візок, але лише після того, як я відпиляю йому ріг. Щодо інших – орла, дітей та того упертюха, який іменує себе королем, то їм пощади немає, їх усіх віддадуть на волю… на волю Таша.
У відповідь на це почулося гарчання.
– Що ж, ви прийняли рішення самі, – таркаан Рішда махнув рукою своїм воїнам. – Уперед! Двоногих взяти живцем, чотириногих зарубати на місці!
Так почалася остання битва короля. Битва, що з самого початку була приречена на поразку. Ворог перевершував числом, умінням, зброєю, бо що поробиш, маючи меч проти довгих списів. Минули ті часи, коли ті остраханці, що пробиралися у Нарнію по одному чи по двоє, переодягнувшись мирними купцями, приховували під одягом тільки меч – спис ніяк тут не сховаєш. А нові, що прибули відкрито, коли Круть уже брав гору, не крилися і не ховалися під личиною послушників чи старців і купців, а впевнено йшли похідним маршем, і тоді списи вже не залишали сумнівів щодо того, кого ти бачиш перед собою: згорбленого старця чи воїна у розквіті сил. Спис вирішував усе. І в поєдинку з кабаном з його куцими іклами, і в бою з єдинорогом: достатньо лише вчасно спрямувати вістря списа – і звіра вже зупинено. Стрій списів насувався невблаганно на Тіріана та його друзів. І грянув бій не на життя, а на смерть.
Не слід, одначе, думати, що побратими билися лише з відчаю і лише відчай володів їхніми серцями. Коли твій кожен м’яз напружений і ти пірнаєш то під вістря списа, то перестрибуєш через наконечник, то випад зробиш, а то крутишся на місці, то страху й смутку тебе не наздогнати.
Тіріан бачив, що загін його приречений і нікому він допомогти не в змозі. Краєм ока він помітив, як неподалік упав
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Остання битва», після закриття браузера.