Читати книгу - "Том 2"

*. З сього погляду, може, моя поема й негідна. Але ж ти брешеш, Бруте, ти брешеш, Кас-сію, та й ти брешеш, Азінію *, коли запевняєте, ніби мій жарт вимірений проти тих ідей, що складають коштовний здобуток людськості і за які я сам стільки боровся і страждав. Ні, власне, через те, що поетові сі ідеї з’являються в найкращій ясності і величі, бере його непереможний сміх, коли він бачить, як грубо, недотепно та незграбно можуть виражатись ті ідеї у вузькодумних сучасників. Він жартує тоді з дочасної ведмежої шкури тих ідей. Є свічада, так нерівно одшліфовані, що навіть сам Аполлон одбивається в них карикатурою і зриває в нас сміх. Але ми сміємось тоді тільки з потвори, а не з бога.

Ще слово. Чи потребує ж особливого роз’яснення, що свавільна і жартівлива пародія одного Фрейлігратового вірша, зроблена комічною основою «Атта Троля», зовсім не має на меті зневаги поета? Я його високо ціню і тепер і залічую його до найзначніших поетів, які настали в Німеччині після іюльської революції. Його перший збірник віршів попався мені на очі дуже пізно, власне, в той час, як я складав Атта Троля. Може, се залежало від мого тодішнього настрою, що, власне, «Князь-мурин» розвеселив мене так. Сей твір, однак, прославився як дуже вдатний. Для читачів, що сього твору не знають,— можуть же й такі знайтись де-небудь в Хіпах або в Японії, чи навіть над Нігері та Сенегалом,— для таких роблю примітку. Кпязь-мурин, що виходить з початку поеми з білого шатра, немов якась місячна темрява, має чорну любку з чорним обличчям, обмаєним білими струсевими перами. Але в вояцькому запалі він її покидає, йде до бою з неграми, де гуде бубон, обвішаний черепами,— ох, там він знаходить своє чорне Ватерлоо, і переможці продають його білим. Тії тягнуть благородного африканця до Європи, і тут ми знаходимо його знову на службі у переїзного товариства комедіантів, що доручило йому бити в турецький бубон під час своїх мистецьких представлень. Отже, стоїть він там при вході на арену, сумний та поважний, і бубонить, але при тому думає про свою колишню величність, думає про те, що він був колись абсолютним монархом понад далеким, далеким Нігером, що він полював на лева, на тигра...

«Заплакав і вдарив! глухий то був гук,

Як бубон, загувши, розбивсь і впав з рук».

Писано в Парижу, в грудні 4846.

Генріх Гейне

Мотто: :

Ось вийшов з блискучого свого шатра

Князь-мурин узброєний — в битву пора!

Так з брами блискучої хмар визира

Потьмарений місяць, мов темна мара.

«Князь-мурин», Фрейліграта *.

І

Геть оточене узгір’ям,

Темним, сміливим, стрімчастим,

Заколиханеє шумом Диких пінистих потоків,

Розляглось, як мрія, красне Котерё *. В домочках білих Скрізь балкони; красні дами Там стоять, сміються щиро.

Сміючися, споглядають На базар строкатий, гучний:

Тож під дудочку танцюють Там ведмедиця з ведмедем.

Атта Троль і чорна Мумма —

Звалась так його дружина —

Виступають, і від дива Аж не тямляться всі баски.

Твердо, повагом, велично Атта Троль танцює гордий,

Та дружиноньці кудлатій Цноти й повагу бракує.

Так мені здавався часом Той її танець канканом,

Бо при вискоках зухвалих Grand’ Chaumiere 5 мені згадалась.

Навіть сам поводар жвавий,

Що її провадив в путах,

Теж, здається, зауважив Неморальність того танцю.

І не раз за теє Мумму Батогом він бив по спині,

І ревіла чорна Мумма,

Що аж в горах віддавалось.

Сей поводар мав на шапці Шість мадонн, що боронити Мали голову від кулі,

Ворога або й від кузьок.

А на плечах мав поводар З олтаря покров барвистий,

Що служив за плащ у нього І скривав ножі й пістолі.

Був ченцем колись поводар,

Потім ватагом злодійським;

Щоб і тим, і другим бути,

Став на службу в Дон Карлоса *.

Як втікать Дон Карлос мусив Разом з цілим товариством,

А найкращі паладини Діла чесного шукали

(Пан Шнапганський * став письмовцем), Тож тоді й наш лицар віри Став ходить по всьому краю,

З ним же й Атта Троль, і Мумма,

І ведмеді танцювали Перед людом на базарах.

На базарі в Котере.

Атта Троль танцює в путахі

Атта Троль, що жив колись-то Наче гордий князь дикарський,

На верхів’ях вільних гірських,—

Для юрби в долині скаче!

Так, за ті нікчемні гроші Він танцює, він, що перше Був величним, жах наводив,

Чув себе таким всесильним!

Як згадає ж молодощі,

Панство втрачене ліснеє,

Заревуть сумнії гуки У душі у Атта Троля.

Сумно гляне він, мов чорний Фрейлігратів мурин-князь,—

Той погано бив у бубон,

Сей же зле танцює з жалю.

Співчуття йому немає,

Тільки сміх. Сама Жюльєтта *

Засміялася з балкона Розпачливим скокам звіра.

Бо нема в Жюльєтти в грудях Почуття, вона французка,

Врода — все для неї; справді,

Царівна сама на вроду.

В неї погляди — то милий Невід з проміння, в той невід Наше серденько, мов рибка, Попада, тріпоче й мліє.

II

Фрейлігратів мурин-князь Якось так в запалі трахнув,

Не розваживши, в свій бубон, Що, загувши, він розскочивсь.

Факт вражаючий! від нього Затремтить усякий бубон! Погадайте ж, що буває,

Як ведмідь розірве пута?

Раптом сміхи і музики Заніміли, з жахом, з криком Люд з базару геть посунув, Дами всі побігли разом.

Так з невільничих кайданів Швидше вирватись потрапив Атта Троль. Він диким скоком Геть по вулиці погнався.

Перед ним всі розступились. Він же видерся на скелю,

Вділ з презирством подивився, Потім зник поміж горами.

На порожньому майдані Зосталася чорна Мумма І поводар — він шалено Кинув шапкою об землю,

Потоптав на ній ногами Всі мадонни! Скинув плащ І зоставсь, огидно голий. Проклинати став ведмежу,

Чорну та бридку невдячність! Бо вважав він Атта Троля За товариша свойого,

Навіть вивчив танцювати.

Адже він тому ведмедю Дарував життя! давали Недаремне сто талярів За ведмежу пишну шкуру!

І нещасна чорна Мумма У німій стояла тузі Та, благаючи, спиналась Перед гнівним господарем.

Та господар той ще гірше Розлютився, бив і лаяв:

«Ти, Христина-королева!

Пані Муноц! * ти, розпусто!»

Все те сталось в теплу, гарну Пообіднюю годину;

Ніч, що потім наступила Після дня, була розкішна.

Я просидів половину Теї ночі на балконі,

При мені була Жюльєтта І на зорі поглядала.

І промовила, зітхнувши: «Кращі зорі сі в Парижі,

Як увечері зимою Одбиваються в калюжах!»

III

Літня мрія! фантастичний, Без мети мій