Читати книгу - "Антирадянські історії"

які ідеологічно суперечать один одному, стали своєрідним символом стану мозкової каші в головах окупантів. Тож чим хочуть заманити населення Східної України? Уявіть собі.

Традиційно піднімання прапора має супроводжуватися обрядом. Спочатку молитва на славу Господа, любові і всепрощення. Стрункі лави сепаратистів промовляють хором десять заповідей, казачий сотник читає Євангеліє, хор кулеметників співає «Отче наш».

Після піднімання другого прапора — із серпом і молотом, той самий сотник читає фрагмент «Капіталу» Карла Маркса, хор співає «Інтернаціонал» а група підтримки з місцевого населення показує антирелігійну інсценівку 1919 року, з маскарадними товстопузими попами і ченцями. Над натовпом злітає транспарант «Религия — опиум для народа».

Третій прапор, на якому в центрі зображено герб Російської імперії, здіймається під спів «Боже, царя храни». Народ починає штовхатися, розпитуючи, хто цар. Частину масовки, що зображала більшовиків, ведуть на розстріл. Казачий сотник знову на коні, махає шаблею і рубає хор за спів нечестивої пісні.

І тут, нарешті, з’являється він. Тиха людина в білогвардійській шинелі і з пістолетом Стєчкіна при боці. Народ заспокоюється, пошепки передаючи ім’я. «Стрєлок, Стрєлок» — шириться площею. Того, хто вимовив справжнє прізвище вождя — «Ґіркін», відразу ж забивають на місці. «Стрєлок» м’яко прокашлюється і скоромовкою промовляє — «господа-товарищи», щоб нікого не образити.

Але тут на площу вривається група людей зі свастикою і абревіатурою «РНЕ»[5] на рукавах. Натовп посунув і нашорошив вуха. «За жидами приехали», — каже хтось. «И чернож. ыми» — додає механік Рашид. «Трусы с Гиркина будут снимать, проверять», — хихикає алкаш Вася. І відразу запинається, побачивши, як на площу входить ще одна колона — червоний верх, чорний низ. На червоних корогвах написано — «Суть времени».

«Бандера, Бандера», — покотилося містечком. Сутулий чоловік в окулярах і сталінській шинелі не був схожий на Бандеру. Народ заспокоївся і приготувався слухати чергового промовця.

— Товарищи, — вискнув сутулий. — Я — Кургинян.

Народ почав нервово поглядати навкруги, визначаючи відстань між товаришем Курґіняном і РНЄ — чи встигне втекти.

— Товарищи, — знову вискнув Курґінян, — хочу рассказать вам о русской козе.

— Ишь ты, козопас Кургинян, — єхидно сказала селянка Галя і, склавши руки на великих грудях, налаштувалася слухати.

— Смысл движения «Суть времени» заключается в том, чтобы заново построить отношения с козой, первыми найти её в лесу и уговорить козу, чтобы она ехала дальше. Она обиделась, она огорчилась. Это священная коза. Очень важная. А может быть, она потом и превратится в скакуна и во всё что угодно, — никто не знает. Но пока что вопрос в том, чтобы эту козу спасти. Потому что кому-то хочется забить козу раньше, чем надобность в ней обнаружит всё человечество. Вот об этой кривой русской козе развития. О величии русской трагической судьбы, от которой вас хотят отвернуть и отвратить.

Хвилин зо п’ять на площі було тихо. Замовкли навіть фашисти із РНЄ. Тільки пенсіонер Іванченко Іван Іванович тихо простогнав: «От, падлюка, як бреше гарно». На нього зашикали, намагаючись осягнути почуте. Курґінян у цей час витирав піну з рота, задоволено поглядаючи на завмерлих людей. Поки з натовпу не донісся крик Пашки-«фарцовщика».

— Слушай, козел, а кто твою козу кормить будет?

Люди відразу пожвавилися, почулися перші смішки, потім регіт. І ось уже над містечком стояв дикий шум. Автоматна черга в повітря всіх заспокоїла. Коли на трибуну піднявся новий оратор, народ знову зашумів: «Дед мороз приехал». Оратор подивився на знімальні групи російського телебачення і кивнув головою — мовляв, починайте знімати. У натовп крикнув тільки одну фразу: «Щас вам будет конституция».

— Мы, Верховный совет Донецкой народной республики, ощущая себя неотъемлемой частью Русского Мира как русской цивилизации, общности русских и других народов, оставаясь приверженными идеалам и ценностям Русского Мира и чтя память предков, проливших кровь за эти идеалы и ценности и передавших нам любовь и уважение к общему Отечеству, исповедуя Православную веру (Веру Христианскую Православную Кафолическую Восточного Исповедания) Русской Православной Церкви (Московский Патриархат) и признавая ее основой основ Русского Мира.

Після цих слів практично всі дружно повернули голови в бік Курґіняна і Ґіркіна, начебто подумки одного перевіряючи на кафолічність, з другого, знову ж подумки, знімаючи труси. Хтось підозріло почав розглядати прапор із серпом і молотом. Літня вчителька Бєрта Соломоновна охнула і прошепотіла: «Опять надо выезжать». Народ захвилювався знову:

— Так у містечку 80 відсотків українців, який Руський мир?

Стихло. Лише на флагштоку тріскотіли під поривами вітру три прапори. Насправді, на площі їх було набагато більше — червоний радянський, чорно-жовто-білий монархістський, червоний з діагональними синіми лініями — «новоросський», червоні з лимонками, червоні зі свастиками і корогви з Ісусом.

Таке відчуття, що там зібралися всі, хто в Росії був проти Путіна. Насправді, виявилося, що зараз вони всі за Путіна. І питання, кого монархісти хочуть бачити царем, зникло саме по собі.

Можна написати скільки завгодно жалісних історій про «русскую козу» і «русскій мір». Можна привезти ще 50 вантажівок зі зброєю і кілька тисяч найманців. Нарешті, можна скласти ще один, четвертий варіант конституції «Донецької народної республіки». Можна викрасти і вбити ще кілька десятків людей. Можна. Але що зміниться?

Мене не полишає відчуття, що в Росії стався жорстокий психіатричний криз і багато людей, які раптом назвали себе політиками, не можуть позбутися важкої ідеологічної шизофренії.

Це захворювання має причини: після розпаду СРСР і втрати комуністичної ідеології радянського штибу різні люди різною мірою начитані, які переконують самі себе у власному месіанстві, вирішили рятувати світ. Для порятунку за радянських часів застосовувалася зброя. Її і зараз є у надлишку. Проте рятувати треба завжди під гаслами, щоб люди повірили і підтримали. У СРСР рятували під гаслом — «Мир во всем мире». А зараз — незрозуміло.

Стався ідеологічний вакуум — під гаслами соціалізму вже мало хто хотів воювати і гинути. Тоді на допомогу прийшли ті самі «політологи» й «експерти», що їх за радянських часів ніхто серйозно не сприймав через їхній психічний розлад. Зараз вони почали пропонувати новий міф, за який ухопився Кремль.

Якщо