Читати книжки он-лайн » Бойовики 🔫💣👊 » Ніжно відданий Декстер

Читати книгу - "Ніжно відданий Декстер"

201
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 76
Перейти на сторінку:
що подумки почав дрейфувати до своєї квартири, а якщо бути більш точним, у напрямку розташованої там маленької полички, де стояла невелика палісандрова шкатулка, що містила кілька скелець, які кладуть під мікроскоп. На кожному перебувала одна крапля крові, звісно, давно висохлої. В іншому випадку я не став би тримати в своєму будинку цю огидну субстанцію. Сорок крихітних віконець у моє інше, тіньове я. Одна крапля в пам'ять про чергову маленькому пригоду. Там була медсестра, яка під приводом знеболювання, вбивала пацієнтів за допомогою передозування ліками. Вона була першою, а слідом за нею в шкатулці розташовувався шкільний вчитель праці, який душив медсестер. Чудовий контраст, а я любив іронію.

Стільки спогадів; коли я діставав одне із скелець, мене переповнювало палке бажання покласти в шкатулку ще одне, — номер сорок один, хоча номер сорок, МакҐрегор, ще й навіть не почав засихати. Проте оскільки це було настільки скріплено з моїм наступним проектом — справа була незавершеною, і я відчував стурбованість через це. Як тільки я буду впевненим щодо Рейкера і знайду якийсь спосіб...


Я випрямився. Можливо, розкішний десерт забив мені черепно-мозкові артерії, але на час я забув про хабар Дебри.

— Дебора? — сказав я. — Ми на місці.

— Справді, без всякого лайна.

— Без будь-якого. Повна відсутність лайна; по-суті — все це завдяки моїй могутній мозковій праці. Чи не було випадково згадок про те, що ти в замін мені щось розповіси?


Вона покосилася на Чатскі. Він витріщався прямо перед собою, причому досі в сонцезахисних окулярах, які навіть і не мигнули їй у відповідь.

— Та-ак, гаразд, — сказала вона. — Будучи в армії, Доукс був у армійському спецназі.

— Це я знаю. Це було в його персональному досьє.

— Чого ти не знаєш, приятелю, — сказав Кайл, не ворухнувшись. — це те, що існувала темна сторона спецназу. Доукс і був на цій стороні, — лишень на мить на його обличчі виступила усмішка, така малесенька і раптова, що я міг навіть просто прималювати її уявою. — А коли ти переходиш на темну сторону — це назавжди. Назад ти не повернешся.


Деякий час я дивився на Чатскі, який сидів повністю без якихось рухів, а потім глянув на Деб. Вона знизала плечима.

— Доукс вбивав, — сказала Дебра. — Армія позичила його хлопцям в Ель-Сальвадорі, і він займався там розстрілами для них.

— Маєш зброю — можеш подорожувати. — додав Чатскі.

— Це пояснює його характер. — сказав я, подумавши, що це так само пояснювало і набагато більше, наприклад: відлуння, яке я чув від Доукса, коли мій Темний Мандрівник взивав до дій.

— Ти маєш зрозуміти, як все відбувається, — продовжив Чатскі. Було моторошно чути голос при абсолютно нерухомому обличчі. Здавалося, ніби говорив якийсь вмонтований в тіло магнітофон. — Ми думали, що рятуємо світ. Ніби віддаємо наші життя і надії заради чогось потрібного і славного, заради святої справи. Насправді виявилось, що ми просто продавали свої душі. Я, Доукс...

— І доктор Данко. — додав я.

— І доктор Данко, — Чатскі зітхнув і нарешті поворухнувся, повертаючи свою голову до Деб, а потім знову назад. Він похитав головою, а після багатьох хвилин, проведених ним у повній нерухомості, цей рух здався мені настільки театральним, що я ледь не зааплодував. — Доктор Данко почав як ідеаліст — так само як і всі ми. Ще в медінституті він здогадався, що у нього всередині була відсутня якась важлива деталь, бо він міг творити з людьми що завгодно, не відчуваючи ніякого співчуття або жалю. Абсолютно ніякого. Подібне трапляється значно рідше, ніж ви думаєте.

— О, не сумніваюсь щодо цього. — сказав я, і Деб покосилась на мене.

— Данко любив свою країну, — продовжував Чатскі. — Тому він також перейшов на темну сторону. Свідомо, аби реалізувати свій талант. І в Ель-Сальвадорі цей талант... розквітнув. Він приймав того, кого ми до нього приводили і просто.., — він замовк, вдихнув і повільно видохнув. — Лайно. Ви самі бачили, що він робить.

— Дуже оригінально, — вимовив я. — Творчо.


Чатскі видав короткий смішок, але я не почув у цьому нічого гумористичного.

— Творчо? Та-ак. Можна і так сказати, — Чатскі повільно покрутив головою наліво, направо, а потім ще раз наліво. — Я вже казав, що його не турбували подібні речі.. а в Ель-Сальвадорі йому почало це подобатись. Він був присутній на допитах, ставлячи питання про особисте життя полоненого. Коли ж він переходив до операцій, то звертався до людини по імені, як дантист чи педіатр, кажучи: «Спробуємо номер п'ять» або «номер сім», так, немов це були різні варіанти.

— Які варіанти? — запитав я.


Це питання здавалось зовсім природнім, ще й виражало ввічливий інтерес та стимулювало хід розмови. Але Чатскі різко повернувся і подивився на мене так, ніби я був об'єктом, що вимагав щонайменше пляшки рідини для чищення унітазу.

— Це тебе забавляє?

— Поки ні.


Він дивився на мене, як мені здалося, всю вічність; потім просто потрусив головою і повернувся до вітрового скла.


— Я не знаю, що за варіанти, приятелю. Не питав. Вибач. Ймовірно, це мало відношення до того, що відрізати першим. Аби тримати себе в тонусі. І він безперервно розмовляв з ними, називав їх по імені, пояснював, що робить чи зробить найближчим часом, — Чатскі здригнувся. — Від цього ставало ще гірше. Ти би бачиш, як це впливало на інших.

— А як щодо того, як це вплинуло на тебе? — втрутилась Дебора.


Чатскі опустив підборіддя на груди, а через якийсь час знову випрямився.

— І це теж... У будь-якому разі.. нарешті щось змінилося вдома, політика, там в Пентагоні. Новий режим і все таке. А нова влада не захотіла мати справу з усім тим, що ми там робили. Тож дуже скоро до нас дійшла звістка, що доктор Данко зможе купити нам політичний компроміс, якщо ми видамо його супротивній стороні.


— І ви віддали свого хлопця на вірну смерть? — запитав я. Це не здавалося справедливим... Я маю на увазі, що мене не дуже зачіпали всілякі моралі, але я хоча би грав по правилам.


Кайл трохи помовчав.


— Я ж казав, приятелю, що ми продали свої душі, — він посміхнувся. — Так, ми влаштували доктору Данко пастку, і вони схопили його.


— Але він

1 ... 28 29 30 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ніжно відданий Декстер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ніжно відданий Декстер"