Читати книгу - "Чтиво"

Не буду.

— Але навіть якщо неприємно, та все одно кажеш.

— Ой, татку. Розслабся. Мені здається, що це дуже мило. Що буде?

— Вечірка у філармонії.

— Гламурно.

— Нудно.

— Ще й не почалося, а ти вже втомився.

— Багато і не потрібно,— відповів Пфефферкорн. Пол з кухні крикнув, що вечеря буде готова за п’ять хвилин.

— Він просто чарівник,— посміхнулася дочка. Пфефферкорн прикусив язика. Дуже вже часто він опинявся жертвою кухарських експериментів зятя. І завжди щось було не так — юшка википала, пудинг не застигав,— і в усьому звинувачували неправильне обладнання, ніколи навіть не згадуючи, що кухареві не вистачає умінь.

Пол зазирнув до кімнати.

— Якщо зголодніли, можна приступати до салату.

На ньому був фартух з написом «Кулінарний ніндзя».

— М-м...— сказала дочка.

Вони перейшли до кухні. Квартира — та ж сама однокімнатна завбільшки з поштову марку, де жив Пол до одруження, і з появою іще одного мешканця вона стала трохи нагадувати табір біженців. Перед тим як сідати за стіл, Пфефферкорн навідався до туалету, бо знав, що коли вже опуститься на стілець, вийти не зможе, доки Пол не відсуне стіл, а для цього потрібно пересунути баклажку з водою, а для цього, у свою чергу, потрібно відсунути обробний столик.

— У нас забагато речей,— сказала дочка, дивлячись, як Пфефферкорн утягує живіт.

Салат був складний, з екзотичним насінням і цедрою. Пфефферкорнові казали, які шматочки ковтати, які жувати, але випльовувати, а які були в страві лише заради аромату.

— Дивовижний,— похвалила дочка.— Де взяв рецепт?

— В інтернеті,— відповів Пол.

Пфефферкорн виделкою витяг лушпиння, що застрягло між передніми зубами.

— Смачно,— сказав він.

— Дякую, батьку.

— У нього такий приємний підкопчений запах,— сказала дочка.— Що це таке?

— Щось горить,— відповів Пфефферкорн.

Пол кинувся до дверцят духовки. Звідти вирвалася чорна їдка хмара. Дочка Пфефферкорна підбігла до мийки і почала наливати воду в миску. Пфефферкорн, кашляючи, енергійно намагався висмикнути себе із-за столу.

— Стривай! — закричав Пол.

Дочка виплеснула вміст миски в духовку. Там зашипіло і зашкварчало. Усе забризкало жиром. Дочка зойкнула і впустила миску, та розбилася. Пол пірнув з головою в паруючу духовку, намагаючись урятувати курча, але воно вже намокло, ще й безнадійно обвуглилося. Він витягнув м’ясо і застогнав. Дочка його втішала, підбираючи осколки миски голими руками.

— Чи не може хтось мені допомогти? — попросив Пфефферкорн.— Я застряг.

Усі погодилися, що винна духовка. Пфефферкорн із дочкою повернулися на канапу, щоб провітрилася кухня.

— Сил не вистачає жити в місті,— сказала вона.— Немов живеш у зоопарку.

— А де ще можна жити?

Вона назвала передмістя.

— Не так уже й далеко,— додала.— Ти можеш доїхати до нас хвилин за тридцять.

— Таке враження, що ви вже обрали житло,— сказав він.

— Обрали.

Вона підвела його до комірчини, яку Пол переобладнав під кабінет, і показала сайт на комп’ютері.

— Правда, гарненький?

— Картинки красиві,— відповів він.

— Ти маєш побачити його в реальності.

— Ви там уже були?

— Брокер возив минулої неділі.

— У вас є брокер?

— Це людина номер один у своїй галузі,— сказала дочка.

— Добре,— погодився Пфефферкорн.

— Може,— продовжила вона,— ти хочеш сам приїхати і глянути?

— Люба? Батьку?

— Ми тут. Я показую йому будинок.

З’явився Пол із пластиковим пакетом сміття в руках.

— Нічогенький, еге ж?

Пфефферкорн поглянув на зображення на моніторі.

— Вам краще знати.

Глава тридцять шоста

ісля вечірки у філармонії Карлотта пішла спати раніше, посилаючись на