Читати книгу - "Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька"

радянської спецслужби: «не треба залишати поза увагою… певного зв'язку ОУН з польською розвідкою», – йдеться в оперативному повідомленні третина його відділу (відділу контррозвідки. – Д. Я.) Управління Державної Безпеки УНКВС по Сумській області від 28 серпня 1940 р. – «Вперті були адже чутки, що ОУН була переповнена польськими провокаторами, які надавали її діям той чи інший напрямок, які провокували не бажані для польської розвідки терористичні акти. Польська поліція, за сприяння петлюрівців, старанно намагалася переключити діяльність ОУН, УВО на діяльність проти СРСР», – йдеться в документі.[83]

Про те, що НКВС/НКДБ було поінформовано про найменші деталі діяльності ОУН від дня загибелі Коновальця свідчить, зокрема, і доповідна записка «закордонного агента» НКДБ УРСР[84] цього відомства «про діяльність ОУН на теренах Генерал-губернаторства» від 17–24 квітня 1941 р. Не цитую цей розширений документ за браком місця, а також тому, що вже на той час радянська спецслужба за рівнем інформованості та рівнем розуміння стану справ набагато перевищувала відповідні статті української Вікіпедії. Про російський її варіант годі й говорити.

Принагідно наведу хіба таке свідчення: «Після окупації німцями території Польщі в проводі ОУН для гестапо була надана певна кількість людей для боротьби з польськими підпільними організаціями…Багато ОУНівців, бажаючи «віддячити» полякам за всі знущання за польської влади, з радістю погоджувалися з пропозицією ОУН працювати в гестапо…Всіх осіб, працюючих у гестапо без відома проводу ОУН, – бойкотували та викидали з організації. Тих осіб, які йшли працювати в гестапо з відома проводу ОУН, попереджали, що вони повинні працювати в гестапо тільки проти поляків та євреїв, нічого не говорячи про те, що відбувається в ОУН. У свою чергу гестапо вимагало від кожного ОУНівця, який працював на німецьку розвідку (тобто на абвер. – Д.Я.), припинення роботи в ОУН та розриву зв'язку з ОУН. Багато ОУНівців, які почали працювати в гестапо, по деякому нетривалому терміні починали кидати роботу в гестапо, позаяк їм не подобався режим та вимоги гестапо», – доповідав керівництву начальник першого відділення відділу 2-Н (мабуть, це «секретно-політичний» відділ. – Д. Я.) Свердлов.[85]

Однофамілець співзасновника комуністичної держави, так само як і інші його колеги, відповідальні за роботу в українському націоналістичному середовищі, знав, про що писав: згідно з висновком екс-директора Галузевого архіву СБУ, початки інфільтрації ВЧК-ГПУ до УВО припадають на 1921 рік![86]

ОУН, абвер та гестапо

Саме від того часу ленінсько-сталінські кати «із холодною головою, чистими руками та гарячим серцем» почали «виявляти» зв'язки ОУН з німецькою військовою розвідкою – абвером, а після 1933 р. і з німецькою таємною поліцією – гестапо. Станом на кінець Другої світової війни чекісти намалювали таку собі картину. До її творення, до слова, залучали всіх, хто під руку трапиться.

Фрагмент картини, намальований 19 вересня 1946 р. Зигфридом Михайловичем (так у документі. – Д. Я.), 1915 р. н., членом НСДАП з 1935 p., лейтенантом з «абвер-команди – 202», такий: 1940 p., коли він працював у референтурі у справах іноземців IV Головного управління РСХА, Андрій Мельник відвідував «начальника відділу 4-Д Шройдера в його службовому приміщенні гестапо, де й отримував необхідні указівки по роботі».

Це твердження, як і будь-яке інше, дане в катівнях НКВС та споріднених структурах, потребує ретельної перевірки. Наприклад: даних про існування такої референтури нам наразі виявити не вдалося. Як відомо, в структурі гестапо, яке організаційно входило до складу Міністерства внутрішніх справ і, отже, могло діяти тільки на території Великонімецького рейху, нараховувалося багато департаментів. Кожен із них мав свої, чітко визначені функції та напрямки діяльності. Діячами штибу Мельника могли займатися:

– відділ IV D (окуповані території, начальник – оберштурмбанфюрер СС доктор Ервін Вайнман); IV D 1 (питання Протекторату Богемія та Моравія, керівники – доктор Густав Йонак, штурмбанфюрер доктор Бруно Леттов (від вересня 1942 p.), оберштурмбанфюрер Курт Лишка (з листопада 1943 p.);

– IV D 2 (питання Генерал-губернаторства, керівники – регірунгсрат Карл Тіманн, оберштурмбанфюрер та оберрегірунгсрат доктор Йоахим Деумлинг (з липня 1941 p.), штурмбанфюрер та регірунгсрат Харро Томсен (з липня 1943 p.);

– IV D 3 (іноземці з ворожих держав, керівники – гауптштурмфюрер та кримінальрат Еріх Шрьодер, штурмбанфюрер Курт Гайслер (з літа 1941 p.);

– IV D 4 (окуповані території: Бельгія, Данія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Франція, Ельзас та Лотарингія, керівники – штурмбанфюрер та регірунгсрат Бернхард Баатц, оберштурмбанфюрер Ервін Ваймер (з березня 1941 p.).[87]

Ніякого Шройдера, як бачимо сьогодні, тут і близько не було. Проте лейтенант Зигфрид Михайлович свідчив таке: «я сам часто бачив у стінах гестапо, а зі слів Шройдера мені було відомо, що він запропонував Мельникові створити в Берліні «Управління по українських справах», діяльність якого спрямовувалася би німецькою розвідкою».