Читати книгу - "Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України"

Порядок залишення у слідчому ізоляторі (далі — СІЗО) засуджених до позбавлення волі для роботи з господарського обслуговування визначений у ст. 89 КВК України та нормативно-правових актах Центрального органу ви­конавчої влади з питань виконання покарань.

Стаття 19. Виховні колонії

Виховні колонії виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх.

1. Виховні колонії належать до кримінально-виконавчих установ закрито­го типу, в яких здійснюється ізоляція неповнолітніх засуджених до позбавлен­ня волі від суспільства.

Поняття ізоляції дано у коментарі до ст. 102 даного Кодексу.

2. На відміну від виправних колоній, виховні колонії не поділяються на види за рівнем безпеки, тобто в цих установах виконання покарань створю­ються однакові умови для відбування покарань засудженими.

Особливості обладнання виховних колоній визначені у п. 10 ПВР УВП та інших нормативно-правових актах Центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань.

3. Відповідно до п. 6 ПВР УВП виховні колонії користуються правами юридичних осіб (ст. 80 ЦК), мають печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням.

4. У виховних колоніях, відповідно до вимог ст. 22 КК України, відбувають покарання засуджені до позбавлення волі на певний строк неповнолітні, які на момент вчинення злочину досягли 16-річного, а в окремих випадках — 14-річного віку.

5. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх визначені у розділі XV Загальної частини КК України (статті 97—108). Зокре­ма, у ст. 102 зазначено, що покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину 18-річного віку, не може бути призначене на строк понад 10 років, а у випадках, передбачених п. 5 ч. 3 ст. 102, — не більше 15 років.

Враховуючи біологічні, психологічні та соціальні особливості неповно­літніх, закон, по-перше, забезпечує їх посилену кримінально-правову охорону (п. 2 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 135, ч. 4 ст. 152 КК та ін.), по-друге, передбачає особливості притягнення їх до кримінальної відповідальності (статті 7-3, 9, 45, 168 та ін. КПК), звільнення від відповідальності, призначення покарання (ст. 103 КК), звільнення від покарання та його відбування (статті 416—424 КПК) та ін.

Ця позиція ґрунтується на міжнародно-правових актах, зокрема Деклара­ції прав дитини, у Преамбулі якої зазначено, що неповнолітні у зв’язку з їх фі­зичною й розумовою незрілістю потребують спеціальної охорони і захисту, включаючи належний правовий захист.

6. Як і виправні колонії, виховні колонії виконують завдання, що випли­вають зі ст. 50 КК України та ст. 1 КВК України, а саме мають на меті пока­рати винних у вчиненні злочинів осіб, виправити засуджених, запобігти вчи­ненню з їх боку нових злочинів і вчиненню злочинів іншими особами. Крім цього, до неповнолітніх застосовуються, як і щодо дорослих осіб, передбачені законом основні засоби виправлення і ресоціалізації (ст. 6 КВК) та інші фор­ми впливу на особу, з урахуванням особливостей вікового та іншого характе­ру неповнолітніх, що визначені у різноманітних нормативно-правових актах з цих питань.

Стаття 20. Повідомлення про місце відбування покарання

1. Про прибуття засудженого до місця відбування покарання адміністра­ція органу чи установи виконання покарань, командування дисциплінарного батальйону, військової частини чи начальник гарнізону зобов’язані протягом трьох діб повідомити одного із членів сім’ї або близьких родичів за вибором засудженого.

2. Про місце відбування покарання засудженого повідомляється суд, який постановив вирок.

1. Місцем відбування покарання засудженим є конкретний орган чи уста­нова виконання покарань, дисциплінарний батальйон, військова частина чи гарнізон, які дислокуються на певній адміністративно-територіальній одини­ці (село, селище, місто).

На кожного засудженого Центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань і Міністерством оборони України видається персональ­ний наряд встановленого зразка, в якому зазначаються не тільки короткі уста­новчі дані на особу, а й відомості про місце відбування покарання (поштовий індекс та адреса юридичної особи).

Відповідно до вимог ст. 93 КВК України засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як пра­вило, у межах адміністративно-територіальної одиниці згідно з його постій­ним місцем проживання до засудження (ч. 1). Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до ін­шої допускається за виняткових обставин (ч. 2).

Такий самий порядок встановлений і щодо інших засуджених, про які йдеться у коментованій статті (статті 30, 36, 41, 47, 71, 91 КВК).

2. Як зазначено у п. 27 ПВР УВП, протягом трьох діб з дня прибуття засу­дженого адміністрація направляє повідомлення його сім’ї (додаток до цих Пра­вил), в якому повідомляється адреса установи і роз’яснюються права засудже­ного на листування, отримання посилок, передач, бандеролей, користування побаченнями та ведення телефонних розмов. При цьому повідомлення про при­буття засудженого направляється одному із членів сім’ї або близьких родичів за вибором засудженого. Повідомлення у письмовій формі направляється пош­тою до вибраного адресата.

3. Згідно з п. 11 ст. 32 КПК України, до близьких родичів належать батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки.

Поняття «членів сім’ї» дається у сімейному законодавстві України. До них, зокрема, належать: опікуни, двоюрідні брати і сестри, інші особи, які постійно чи тимчасово проживали із засудженим до притягнення його до кримінальної відповідальності та входять у коло родинних стосунків з ним.

4. Термін «адміністрація» означає «керівний орган установи, організації, підприємства та ін.; особи, які керують установою, організацією, підприєм­ством».

Саме у такому контексті вжито це слово у