Читати книжки он-лайн » Пригодницькі книги 🏞️🌲🌊 » Чорний лабіринт. Книга друга

Читати книгу - "Чорний лабіринт. Книга друга"

194
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 103
Перейти на сторінку:

— Над озером…

— Як зветься озеро?! Ти чуєш?

— То… — здерев'янілими губами прошепотів Федір. — Озеро…

— Як?! Як зветься озеро?!

— Топліц…

— Що?! Озеро Топліц?! — Генерал якусь мить ошелешено дивився перед собою, потім, звертаючись до Шольтена, закричав: — Ви чуєте? Топліц! Ні, ви розумієте? Він знущається над нами… Це ж тут, поряд, за перешийком! Ви чули? Він сказав Топліц! А ми шукаємо бозна-де.

Генерал заспішив до дверей. Уже з порога кинув Шольтену:

— Приведіть його в норму! І нікому ні слова! Відповідаєте за нього головою! — Грюкнувши дверима, генерал подався геть. Згодом на подвір'ї ревнув мотор, розвалистий «додж» вискочив у браму вілли Рота і помчав у напрямку на Гессл, за яким лежало озеро Топліц.

«Ні, шановний містере Хемфрі, ми ще не склали зброї, ми ще повоюємо…» Керк осатаніло тиснув на педаль газу. «Додж» заносило, вищали балони, але Сивий Джіммі не збавляв швидкості. Він почував себе хлопчиськом, якому усміхнулась доля. «Все геніальне — просте, шановний Едварде! Просте, як черевик!» Ще там, у кімнаті Крайніченка, почувши про печеру, він уже знав, де вона. «Адже я стояв біля входу до неї і навіть сидів на тому камені! Це було тоді, коли розслідували причини загибелі Геро фон Шульце! О, якби був живий Геро, все було б простіше… За Геро стояли Стіннеси — сила, з якою змушений був рахуватися навіть Даллес. Проте й нас голими руками не візьмете! Правда, ми виграємо не всі партії, але гросмейстер є гросмейстер! Побачимо! Послухаємо, якої ви заспіваєте, коли на вашому столі лежатимуть інвентаризаційні акти всіх двадцяти двох ящиків імперського архіву?»

Машина вискочила на перешийок. Тут дорога раптом розчахнулася натроє. Ліва її нитка ховалася в ущелині, в глибині якої стояв ще й зараз порожній туристський будиночок Кіртага, права нитка стелилася дамбою, через невеликий місток водозливу до колишньої резервації Топліц; третя, давно неїжджена, збігала на тім'я крутої скелі і там уривалася. Машину довелося залишити. Далі вгору вилася ледь помітна стежка. Керк знав, що нею через якусь сотню метрів дістанеться до входу в печеру. Проте саме цей відтинок шляху виявився найважчим. Давалися взнаки прожиті роки. Запекло в грудях, кинуло в піт, проте він затято дерся вгору. «Господи, все доводиться робити самому! Нікому довіритись… Ще! Ще крок… Як стугонить серце! Мабуть, треба зупинитись, перепочити, а то… Але кому можна передовірити те, від чого залежить — бути чи не бути тобі самому?» Чіпляючись за цупкі, покручені вітрами гілки жерепу, утираючи піт, що вже заливав очі, таки видерся на невеличкий майданчик перед входом до печери. На ньому лежав той самий камінь, про який казав Крайніченко. «Так, це він… Іншого тут немає… — Керк відсапався і помалу рушив навколо каменя, заглядаючи в кожну шпарину. — Де в ньому може бути тайник? Планшет невеликий, але й для нього треба знайти якесь місце… Ось, мабуть, тут…» Він присів і запустив руку під камінь. Там була досить глибока ніша. Ще й ще раз обмацав порожнечу, але не вірив, не хотів вірити, що планшета з паперами там немає. «Ні, Тед не міг збрехати! Планшет Кьоніга мусить бути тут!» Проте пальці всюди натикалися тільки на камінь…

— Хтось знову встиг випередити, — сам до себе промовив Керк і безсило опустився на землю.


Розділ п'ятий
ХРАМ БХАДСЕРВАРА

Караульна рота зупинилася на узліссі. Чекаючи нової команди, легіонери відпочивали. Андрій прихилився спиною до стовбура, глянув у небо — там ясніли світанкові зорі. Капрал теж дивився вгору, стежачи за летом сполоханих качок.

— Ач, зірвалися, дробовика на вас нема… Викажуть, прокляті!

Скинув кашкета, витер спітнілого лоба.

— Капрал де Ліль! Де капрал?! — почувся схвильований голос вістового.

— Тут я! Чого репетуєш?..

— Вам наказано пройти на острів і розвідати обстановку, — вістовий приклав до пілотки два пальці. — Зелена ракета — дорога вільна, червона — ні… Наказ майора, пане капрал!

Брієр де Ліль поволі надів кашкета, ткнув пальцем у груди Андрія, показав у бік Гонзи і буркнув: «За мною! Марш!» Усі троє рушили стежкою через болото. Власне, стежки не було, вода стояла висока, однак капрал упевнено ступав по твердій, витоптаній буйволами просіці між заростями бамбука.

Бамбукові хащі тяглися й тяглись, а коли скінчились, відкрилася протока, за якою стирчали з води кілька напівзогнилих дерев, а далі знову виблискувало широке плесо озера.

Першу протоку пройшли без перешкод. Дісталися купи дерев і» вже було рушили далі, та ледве поткнулися за кущ бамбука, як щось ляснуло по воді перед капралом з такою силою, що він відскочив назад. Андрієві здалося, що то скинулася велика рибина, однак наступної миті над вухом тоненько свиснуло і куля гризонула кору на ближньому дереві. Андрій мимоволі пригнувся і глянув з-під руки на Гонзу. Той стояв блідий, немов стіна. Звук пострілу долетів слабенький, ніби на тому боці хтось зламав гілку.

— Снайпер! Стерво собаче!.. Лягай!

Однак лягати в смердюче болото нікому не хотілося. Андрій, а за ним Гонза присіли за стовбур поваленого дерева. Капрал став позаду своїх солдатів і, пильно роздивляючись у бінокль скелі протилежного берега, сердито буркотів собі під ніс: «Отак, майоре, я вам що казав?.. Тепер переб'ють усіх поодинці. Треба було йти через гатку, а не пхатися в болото тільки тому, що навпрошки ближче… А ще похваляється — в Росії воював…»

— От ти, росіянине, скажи, хіба такі у вас ліси?

— Я українець, — відказав Андрій.

— Тебе про ліс питають. — Капрал відірвався від бінокля, зиркнув на хлопця, проте нічого не сказав. Його увагу привернули чиїсь кроки. Хтось ішов до них просікою між заростями бамбука. За якусь мить вони побачили майора Негріє, Джоса і ще кількох чоловік з його відділення. Група

1 ... 28 29 30 ... 103
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорний лабіринт. Книга друга», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорний лабіринт. Книга друга"