Читати книгу - "Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя"

й не раз заставав у нього інших робітників, що приходили за порадами. Певно, на фабриці любили, поважали фарбара і зважали на його думку. І Жак вирішив порадитися з Гамбрі, як розшукати Фірмена.

Щоправда, отець Поль суворо наказував Жакові не говорити зайвого про Фірмена. А Жак порушив свою обіцянку, розповівши про нього уже трьом: Шарлю, Бабеті й Адора. Але Шарль його кращий друг. Бабета… Він знав, що вчинив правильно, звірившись їй. Адора ж адвокат, він добрий порадник у всіх справах.

На жаль, намагання Адора поки що успіху не мали. І Жак пішов до Мішеля.

Гамбрі слухав хлопця дуже уважно, ні з чого не дивувався, а коли той закінчив, похитав головою:

— Боюся, що тут я тобі мало чим зможу допомогти. Та все ж спробую. Відведу я тебе до Жерома Рике. Він гарний хлопець… А оскільки він цирульник і живе майже в самій Бастілії, побачимо, чи не буде він корисний у нашій справі.

Жака підбадьорило те, що Гамбрі так близько узяв до серця його розповідь, а особливо те, що він сказав: «У нашій справі». До того ж це були не розпливчасті обіцянки поміркувати, пошукати, постаратися, а реальна допомога.

Гамбрі не перебільшував, говорячи, що цирульник живе майже у самій Бастілії. Його заклад приліпився до фортечної стіни і ніби вріс у неї. Жером — веселий хлопець з чорними насмішкуватими очима — зрадів Гамбрі й привітно зустрів Жака, хоча таки зачепив його за вразливе місце словами:

— Ласкаво просимо, хоча цьому молодому чоловіку мої послуги, мабуть, знадобляться не раніше ніж років за два-три.

А Жак думав, що його вуса видно всім. Гамбрі розповів Жерому, що Жак розшукує свого родича, який мордується в одній із тюрем.

— Ось що, друже, — закінчив він свою розповідь, — до тебе ходять голитися й стригтися чимало молодців з тюремної сторожі. Можеш ти нам допомогти?

Жером замислився на якусь мить, а потім відповів:

— Мабуть, найкраще звернутися до Круазе, він часто до мене заходить. Він давно працює сторожем у тюрмі і хитрий, як лисиця. Відразу з ним говорити не варто, треба, щоб він звик до твого молодого друга. Побачить його раз, удруге, а тоді можна буде його й запитати…

Од того дня Жакові додалося справ: тільки-но траплялася вільна хвилина або випадало за дорученням тітки Франсуази минати цирульню, він забігав до Жерома.

У цирульні Жером працював сам, якщо не рахувати підручного Люсьєна, хлопця років п'ятнадцяти, з дурнуватою усмішкою на круглому невиразному обличчі.

Нарешті Жак познайомився з Круазе — похмурим, мовчазним чоловіком років шістдесяти, міцної статури, із зарослим темною бородою обличчям. Якби якомусь живописцеві спало на думку намалювати портрет Круазе, то він міг би не робити під ним підпису: «Тюремник». Ніхто б не мав сумніву, що саме така професія цієї похмурої людини.

На Жака він навіть не глянув, і тільки за третім чи за четвертим разом помітив його присутність. І ось настав день, коли Жером шепнув Жакові:

— Час! Питай його, що тобі треба. Він до тебе доброзичливо ставиться. Починай, поки нема інших клієнтів.

Круазе сів у крісло, Жером заходився готувати інструменти, вийняв з футляра великі ножиці, витяг пасок, бритву, почав її гострити.

— Скільки ж бо у вас справ, я гадаю, — почав Жак здалеку. — Он яка борода у вас виросла. Ніколи її й підстригти.

Круазе підморгнув Жерому:

— Без роботи мені сидіти не доводиться, що правда, то правда.

— А не набридло вам, пане Круазе, морочитися з ключами та в'язнями? Це ж скільки їх перейшло через ваші руки! І всі злодії!

— Перейшло стільки, скільки тобі й не злічити! — погодився Круазе, і на його похмурому обличчі з'явилася самовдоволена посмішка.

— І невже всіх, кого тримають під замком, ви пам'ятаєте на ймення? Це ж і пам'ять неабияку треба мати, щоб усіх їх не переплутати…

— Ех ти, простак! Якщо я переплутаю, такий розгардіяш почнеться, що й кінців потім не знайдеш!

Жак продовжував улещувати Круазе, і хоч який був обережний тюремник, та він таки потрапив на гачок лестощів.

— Ти кажеш «переплутати»… Йолоп ти, ось що я тобі скажу! Це тільки дурні думають: попав чоловік у Бастілію і вважай пропав… А в нас там такий порядок: все записано, розписано, ніхто не помре раніше визначеного терміну, але ж і не вийде раніше, ніж треба. Чув я ці розмови: посадили, мовляв, злочинця, а потім і забули про нього… Ми знаємо геть усіх

— Та невже коли злочинець потрапив у Бастілію, навіть якщо він не у вас під охороною, ви його ім'я знаєте?

Круазе підозріло глянув на Жака, ніби хотів прочитати його думки.

Жак злякався. Хоч як він готувався до цієї розмови, його охопило якесь остовпіння. З чого почати? Як краще підступитися до того, що його цікавить? «Хоч пан, хоч пропав!» — тільки встиг він подумати й запитав, одразу ж шкодуючи, що бовкнув зайве:

— А злочинець на ім'я Фірмен Одрі не потрапляв до ваших рук?

Круазе, ніби равлик, умить заховався у свою шкаралупу. Недобра зморшка з'явилася біля його губів.

— Не пригадую такого! — пробурмотів він. — А тобі це навіщо?

Жером був насторожі і, зачувши, що Жак ляпнув зайве, втрутився у їхню розмову і сказав Круазе:

— Помовч, а то як би я тебе не порізав!

Жак і сам пожалкував, що занадто рано заговорив про Одрі, і, аби виправити помилку, вів спокійно далі:

— Я, бачте, недавно з села і, звичайно, не знаю, що там за злочинці у вас сидять…

— Не знаєш і знати не повинен… А навіщо питаєш? І чого це ти цікавишся тим Одрі?

— А я в книжковій крамниці працюю. То мене попереджали: треба пильнувати, щоб якась заборонена книжка не проскочила… Казали,