Читати книжки он-лайн » Фантастика 🚀🪐👽 » Останній неандерталець, Михайло Миколайович Грешнов

Читати книгу - "Останній неандерталець, Михайло Миколайович Грешнов"

165
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 32
Перейти на сторінку:
Пулкова і спостерігаючи за Кассіопеєю, він помітив дев’ять синіх рисок, що з’явилися одна за одною на небі. Політ їхній було спрямовано до планет: спалах відбувся майже поряд, між Марсом та Юпітером, — Кассіопея тут ні до чого. Вандервельде припустив, що одну з цих рисок треба ждати на Землі, підрахував час, — якщо лічити зі швидкістю світла, — через тридцять хвилин. Що тоді станеться, вчений не наважився передбачити. Вандервельде не здійняв галасу, у нього вистачило мужності не стверджувати, що це атомна зброя. Він лише припустив, що хвилин за тридцять на Землі слід чекати незвичайних подій. І, мабуть, перший подумав про міжпланетний корабель, котрий вторгся в сонячну систему. Спалах міг означати гальмування, а сині риски — зонди зв’язку, які відправлено до планет. Вандервельде переговорив з містером Пулом, директором обсерваторії Маунт-Вільсон. Містер Пул був тієї ночі вдома, хворів. Несподіваний дзвінок підняв його з ліжка. Розмову їхню, надруковану всіма газетами, подано тут без скорочень:

МІСТЕР ПУЛ. Адже ви знаєте, що я хворий!

ВАНДЕРВЕЛЬДЕ. Це з Маунт-Вільсона, сер.

МІСТЕР ПУЛ. Хто?

ВАНДЕРВЕЛЬДЕ. Ауро Вандервельде.

МІСТЕР ПУЛ. Кажіть… — У трубці кахикання: містер Пул другу добу грипував.

ВАНДЕРВЕЛЬДЕ. Росіяни повідомили про дивний спалах біля Кассіопеї. Насправді він ближче, десь за Марсом. Зараз я спостерігав викид із цього району синіх ліній до планет.

МІСТЕР ПУЛ. Яких планет?

ВАНДЕРВЕЛЬДЕ. Сонячної системи.

МІСТЕР ПУЛ. Ну й що? — У трубці знову кашель.

ВАНДЕРВЕЛЬДЕ. Один із викидів спрямовано до Землі. Мені здається…

МІСТЕР ПУЛ. Я стою на голій підлозі, любий Ауро. Чи не здається вам, що ви доконаєте мене цією розмовою?

ВАНДЕРВЕЛЬДЕ. Пробачте, містер Пул, але це схоже на міжпланетний корабель.

МІСТЕР ПУЛ. Що?!.

ВАНДЕРВЕЛЬДЕ. Це може бути міжпланетний корабель.

МІСТЕР ПУЛ. Ви що, бачите його з Маунт-Вільсона?

ВАНДЕРВЕЛЬДЕ. Ні, але росіяни бачили спалах.

МІСТЕР ПУЛ. На підставі чого ви можете стверджувати, що це міжпланетний корабель?

Вандервельде не знає, що відповісти.

МІСТЕР ПУЛ. До побачення, Ауро. Поспішаю розпрощатися з вами, поки ви не нагнали мені температури до сорока. І забудьте вашу маячню.

Через двадцять шість хвилин після цієї розмови атмосферу Землі розпанахав метеоритний дощ. Його було однаково видно на нічній і денній півкулях, але жоден метеорит не впав на Землю. Сині краплини роздробилися в повітрі, витяглися в довжину і розпалися на лінії, що опустилися, ніде не торкаючись поверхні, і застигли, наче водорості. Вони повисли обоймами; у кожній по тридцять дві лінії, їх бачили з будь-якої точки земної кулі.

Перші двадцять годин лінії були нерухомі.

Радіотелескопи намацали корабель за його слабким випромінюванням, що лишилося, як вирішили вчені, після спалаху. Отже, корабель гальмує. Було визначено швидкість його руху, — вона дорівнювала третій космічній: близько сімнадцяти кілометрів у секунду. Вчені чекали повторення спалаху, якщо корабель має намір опуститися на одну з планет. Але корабель не збавляв швидкості, не змінював напрямку, він наближався до Землі. Лінії, скоріш за все — локатори, їхнє завдання: визначити місце посадки. Оскільки вони висіли майже над кожним містом і селом, усім здавалося, що корабель опуститься саме тут: на Ставропольському плато, поблизу Канаберри, навіть біля Мирного в Антарктиді. Проте електронні машини, котрі стежили за рухом корабля, передбачили, що він пройде мимо Землі — дуже близько, але мимо, — якщо прихідці не змінять курсу. Курс, усупереч сподіванням, не змінювався; земляни почали дивуватися.

І тут заговорили лінії.

Доти спокійні, вони звисали торочкою, крізь них без шкоди прослизали літаки. Та раптом лінії затанцювали в повітрі, наче клавіші під ударами пальців. Схожість із грою на піаніно була на диво точна: хтось вдаряв згори на синій стовпчик, він падав униз і підстрибував до попереднього рівня. Тієї ж миті стовпчик, а то й два чи три водночас опускалися донизу і знову підстрибували вгору; і так — над усіма материками й країнами. Одночасно порушився теле— і радіозв’язок. На екранах виникали танцюючі блакитні смуги, що копіювали гру атмосферних ліній; у приймачах починала битися морзянка — в один, у два, в три голоси, — залежно скільки клавішів опускалося воднораз.

Працівники радіо і телебачення розгубилися. Засоби зв’язку переключилися на прийом від блакитних ліній. Ще більше розгубилися астрономи й фізики. Що означає танок ліній? На щастя, це тривало недовго — шістнадцять хвилин. Але через вісімдесят хвилин усе почалося спочатку, знов на шістнадцятій хвилині. І знову перерва на вісімдесят.

Лінії були загадкою, хоч більшість землян дотримувалася думки, що це локатори, які обирали місце для приземлення корабля. Але танок ліній поставив перед людьми нове запитання: про що говорять сигнали? Через деякий час музику сигналів було одержано з Венери, Марса, Юпітера. І там висять лінії Вандервельде, людство назвало їх ім’ям відкривача. Лінії заповнили сонячну систему і сигналізували про одне й те ж. Але про що?

Корабель ішов тим самим курсом, долаючи за добу півтора мільйона кілометрів. За місяць він мав наблизитися до Землі і пролетіти мимо, бо траєкторія польоту не змінювалася. Радіосигнали, надіслані кораблю обсерваторіями Криму, Харкова, Паломара, — з усіх країн Землі, — лишилися без відповіді. Тільки лінії через кожні вісімдесят хвилин починали незмінний танок.

Уповільнена кінозйомка показала те саме. Спершу опускалася третя лінія з лівого краю, потім дев’ята і двадцять четверта, потім одразу три: сьома, восьма й дев’ятнадцята; знову третя, двадцять дев’ята…

Вчені сперечалися:

— Речення…

— Невідома абетка…

Закономірність була дивовижна. Всі згоджувалися з тим, що танок ліній передає повідомлення від прихідців.

Речення будувалися так, ніби на машинці друкувалися слова…

Терміново було скликано симпозіум астрономів та фізиків.

— Панове, — казав головуючий. — Ми бачимо перед собою унікальне явище. І, без сумніву, визначне. Розумні істоти, котрі не тільки рівні нам за розвитком, але, певно, перевершують нас, встановили контакт з нашим світом. їхній корабель наближається до Землі. Ось остання телеграма із Пулкова: “Відстань між кораблем і Землею — тридцять мільйонів кілометрів.

1 ... 28 29 30 ... 32
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Останній неандерталець, Михайло Миколайович Грешнов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Останній неандерталець, Михайло Миколайович Грешнов"