Читати книгу - "Таємниця янтарної кімнати, Валентин Григорович Дмитрієв"

На кожній стіні вмонтували у багатих рамах прямокутні дзеркала, а між ними — овальні, у більш легкому оформленні.

Щоб світлова гра янтарю була якомога ефектнішою, Шлютер підклав під прозорі янтарні пластинки аркушики срібної фольги.

Рами дзеркал і центральної частини вертикальних панно складалися з опуклих різноколірних янтарних композицій. На них були зображені плоди, листя, грона винограду, потворні морські чудовиська, епізоди з казок.

Крім того, повсюди були розміщені янтарні пластинки з майстерними гравюрами, зробленими так витончено, що ці малюсінькі малюнки, переважно з життя рибалок, важко було роздивитись навіть крізь збільшувальне скло.

Король Фрідріх, оглянувши янтарні панно, був у захваті. Він наказав розмістити кабінет у парадних кімнатах палацу королеви у місті Потсдамі.

Але через деякий час Шлютера і Туссо спіткала біда: янтарні панно несподівано порозпадалися.

Шлютера звинуватили у державній зраді і посадили в тюрму. Туссо вигнали з країни.

Деталі оформлення янтарного кабінету склали в ящики. Почалося слідство. Поки воно тривало, у 1713 році Фрідріх помер.

На престол вступив його син, Фрідріх-Вільгельм І.

Ощадливий і дріб'язковий, він не цікавився нічим, крім армійської муштри. На думку короля, відомий усьому світові філософ Лейбніц був нікчемною людиною, яка «не здатна навіть стояти на варті». Король заборонив іноземним вченим і художникам в'їзд у країну, багатьох професорів звільнив, решті знизив платню, прагнучи примусити їх відігравати принизливу роль блазнів при своєму дворі. Отож не дивно, що під час царювання Фрідріха-Вільгельма І деталі янтарного кабінету довгий час лежали сховані.

Початок XVIII століття був періодом бурхливих політичних подій в Європі. Тоді на міжнародній арені з'явився велетень, якого доводилося шанувати або принаймні рахуватися з ним, — висхідна Росія. У 1709 році Петро І під Полтавою розгромив «непереможну» шведську армію. Це не тільки принесло славу Росії, але й докорінно змінило розстановку сил в Європі.

В очах багатьох політичних діячів того часу Петро став героєм. Бранденбурзько-Прусське королівство, що його Маркс характеризує як «суміш деспотизму, бюрократії і феодалізму», шукало з ним спілки.

Велике посольство Петра, що прибуло у 1716 році в Берлін, було зустрінуте з пошаною. Фрідріх-Вільгельм, скупа, ощадлива людина, не знав, як дякувати російському імператорові за перемогу над Швецією, перемогу, що врятувала Пруссію від загибелі.

Під час огляду резиденції короля Пруссії у Потсдамі Петро звернув увагу на янтарну кімнату, яка незадовго перед цим була відновлена німецькими янтарних справ майстрами.

На знак поваги і вдячності Фрідріх-Вільгельм подарував Петру чудовий твір мистецтва. Це був політичний дипломатичний дарунок — платня за безпеку східних кордонів королівства, данина поваги подвигам російських солдатів, полководницькому генію Петра і російських генералів. Прусський уряд здобував в особі Росії могутнього союзника.

Петро високо оцінив подарунок. «Получив преизрядный презент…» — писав він дружині.

Так янтарний кабінет став надбанням російської держави.

Існує легенда про те, що нібито Петро купив у Фрідріха-Вільгельма янтарний кабінет, віддавши за нього п'ятдесят п'ять високих на зріст рекрутів.

Однак це припущення не підтверджується ніякими документами. Правда, відомо, що у 1718 році — через два роки після одержання кабінету! — Петро відправив Фрідріху-Вільгельму з камер-юнкером Толстим п'ятдесят п'ять солдатів, токарний верстат і бокал власної роботи. Але це слід розглядати тільки як подарунок у відповідь, а не як платню за янтарний скарб.

Наприкінці XIX століття російський архіваріус К. Щученко знайшов у архіві «Дело о присылке от Прусского короля в дар Государю Петру І Янтарного кабинета 1717 года января 13 дня». У справі є кілька цікавих документів.

Так, тут зберігається «Роспись янтарной каморы, которую Его Королевское Величество Прусское Его Царскому Величеству презентовать изволил».

Крім того, у справі є інструкція про те, як треба розпаковувати оздоблення. Цей документ називається:

«Не в пример данное обучение, каким образом потребно Янтарный кабинет вынимать и что при этом следует смотреть».

У ньому докладно описано, як треба розпаковувати кожну «штуку». Наприклад: «Все тюки подписанных «обен» или «вверху», когда все ящики из соломы или укладки вынутся, то надлежит смотреть, чтобы верхнюю сторону всегда поднимать». Або: «Все ящики крепкими трубами назади укрепить крепко, оные наперед раструбовать, и ящик положить на сторону, где были трубы, ибо сие есть нужнее дня».

Цю інструкцію підписали якісь І. Меєрман та І. Шванн. Внизу дописано: «Мастер, который сей Янтарный кабинет изготовил, называется Гофрин Туссо, а живет в Гданске».

Янтарний кабінет за життя Петра залишався складеним у ящики. Імператор дуже пишався ним і мріяв побачити янтарні прикраси на стінах свого палацу. Але цареві не судилося дочекатися цього дня. У 1725 році Петро І помер.

За часів імператриці Катерини І янтарні панно нарешті вийняли з ящиків. Знаменитими прикрасами одягли стіни однієї з кімнат Зимового палацу. Вона стала місцем, де приймали послів, де відбувалися царські аудієнції і найрізноманітніші свята. Довелося додатково закупати янтар — кімната виявилася значно більшою, ніж та, для якої призначався твір Туссо і Шлютера.

У 1753 році янтарний кабінет з невідомої причини знову розібрали і запакували в ящики.

Його нове життя почалося тільки за імператриці Єлизавети Петрівни, яка вирішила перебудувати літню резиденцію царів — Катерининський палац.

Понад два століття Царське. Село було улюбленим місцем літнього відпочинку російських царів. Найталановитіші архітектори і живописці, скульптори і садівники створювали тут розкішні палаци і парки. У цій колосальній праці брали участь сотні геніальних російських майстрів, вихідців з народу. Саме їхніми руками створено в Царському Селі чудові архітектурні споруди, які принесли маленькому містечку під Петербургом світову славу.

Але найбільшого розмаху будівництво імператорської резиденції досягло у часи, коли тут працював один з найвидатніших російських зодчих обер-архітектор Варфоломій Варфоломійович Растреллі.

З 1751 року Растреллі очолив усі будівельні роботи у Царському, а потім протягом шести років повністю перебудував палац, споруджений за проектом А. В. Класова. Фактично Растреллі спроектував зовсім новий будинок.

Геніальний архітектор вклав у будівництво палацу