Читати книгу - "Повернення Тарзана, Едгар Райс Берроуз"

прийняти його в члени племені, і Тарзан подумки вже наполовину згодився на це — лишитися назавжди серед цих диких людей, які розуміли його, а він їх. До цього самого спонукували його дружба та симпатія до дівчини.

“Якби вона була чоловіком, — думав Тарзан, — я не вагався б ані хвилини, тому що тоді я мав би саме такого товариша, про якого завжди мріяв, з яким міг би їздити верхи і полювати, коли заманеться. Але вона жінка, а мешканці пустелі притримуються умовностей набагато суворіше, ніж їхні цивілізовані брати й сестри. Трохи згодом вона вийде заміж за одного з цих смаглявих воїнів, і дружба наша закінчиться”. Тому він вирішив відмовитись, але дав шейхові згоду тиждень погостювати в нього.

Кадур бен Саден та п’ятдесят вершників у білому одязі супроводжували Тарзанадо Бу-Саади. Коли перед від’їздом уранці вони сідали на коней в дуарі Кадура бен Садена, дівчина прийшла попрощатися з Тарзаном.

— Досі я молилася, щоб ви залишилися з нами. — сказала вона просто, коли він перехилився з сідла, щоб потиснути їй руку на прощання. — А тепер я молитимусь за ваше повернення.

Її погляд був сумний і прекрасний, у куточках вуст запали гіркі зморшки. Тарзан був розчулений.

— Усе можливо, — сказав він і повернув слідом за арабами, які вже від’їжджали.

Перед від’їздом до Бу-Саади він попрощався з Кадур бей Саденом та його арабами, бо з відомих причин хотів, щоб його повернення до міста залишилося непоміченим. Араби повинні були в’їхати першими, нікому не розповідати про те, що Тарзан серед них. Сам він мусив в’їхати пізніше і зупинитися в малозианій тубільній нічліжці.

Таким чином, Тарзанові,який потрапив до міста увечері, вдалося уникнути зустрічі зі своїми знайомими й непомітно дістатися до караван-сарая. Він пообідав з Кадур бен Саденом як його гість, потім бічними стежками пішов у свій попередній готель, увійшов через задні двері і розшукав власника, який страшенно здивувався, коли побачив Тарзан а живим.

Так, його гостеві були листи, зараз він їх принесе. Ні, про його повернення нікому не скаже. Невдовзі він повернувся з в’язкою листів. В одному був наказ лишити все і першим пароплавом поспішити до Кейптуана. Там він отримає подальші інструкції від іншого агента, прізвище та адреса якого наводилися нижче. Наказ був короткий і зрозумілий. Тарзан подбав про те, щоб виїхати наступного ранку з Бу-Саади. Потім він вирушив у казарму, щоб побачитися з капітаном Жераром, який, зі слів господаря, повернувся зі своїм загоном напередодні.

Капітан був удома. Він дуже зрадів і здивувався, коли побачив Тарзана цілим і неушкодженим.

— Коли лейтенант Жернуа повернувся і доповів, що не застав вас там, де ви захотіли чекати на загін після того, як він закінчив прочісування, я дуже стурбувався. Кілька днів ми обшукували гори. Потім до нас дійшла чутка, що вас роздер лев, і на доказ того було показано вашу рушницю. Ваш кінь повернувся до табору наступного дня після того, як ви зникли. Лейтенант Жернуа не тямив себе від горя і у всьому звинувачував себе. Він наполіг на тому, щоби особисто керувати пошуками. Саме він і знайшов араба з вашою гвинтівкою. Він буде в захопленні, коли довідається, що ви живі й неушкоджені.

— Напевне, — сказав Тарзан і похмуро всміхнувся.

— Він зараз поїхав до міста, інакше б я послав когось по нього, — вів далі капітан Жерар. — Я все розповім йому, щойно він повернеться.

Капітан залишився переконаний, що Тарзан заблукав і випадково дістався до дуару Кадура бен Садена, який провів його назад до Бу-Саади. Невдовзі він попрощався з добросердним Жераром і поквапився назад до міста.

В караван-сараї він через Кадура бен Садена дізнався про цікаву новину. Чимало оповідали про те, що з’явився білий з перев’язаною рукою, який вештається скрізь в арабському одязі. Невдовзі перед тим він виїжджав з БуСаади, але вже повернувся. Тарзан довідався про його криївку і вирушив туди.

Йому довелося навпомацки йти вузькими, смердючими завулками, де панувала темрява, потім дертися хиткими сходами до зачинених дверей і крихітного незаскленого віконця. Віконце містилося високо в піддашші мазанки.

Тарзан ледве дістав до підвіконня. Він повільно підтягнувся на руках, доки його очі опинилися на рівні отвору. Він зазирнув до кімнати й побачив, що вона освітлена. За столом сиділи Роков і Жернуа. Жернуа сказав:

— Роков, ви — диявол! Своїм шантажем ви змусили мене втратити рештки честі. Ви штовхнули мене на вбивство, і тепер на моїх руках кров цього Тарзана. Якби я не знав, що моя таємниця відома ще одному негіднику, Павловичу, я б вас власноручно задушив і негайно!

Роков зареготав.

— Ні, шановний, ви цього не зробите, — сказав він. — Тільки-но стане відомо, що я вбитий, як наш любий Алєксєй вмить передасть військовому міністрові усі обставини справи, яку ви так намагаєтесь приховати. А крім цього, вас звинуватять у моїй смерті. Отже, будьте розумнішим. Адже я — ваш найкращий друг. Хіба я не оберігаю вашу честь, як свою власну? Жернуа всміхнувся й відповів лайкою.

— Ще один раз невелику суму грошей, — вів далі Роков, — і папери, які мені потрібні, і, слово честі, я більше ніколи не вимагатиму від вас ані грошей, ані інформації.

— Ще б пак! — пробурмотів Жернуа. — Адже ви здираєте з мене останній гріш і єдину військову таємницю, яку я знав. Ви повинні були б платити мені за мої донесення, а не визискувати мене.

— Я плачу вам у той спосіб, що тримаю язика за зубами, — заперечив Роков. — Втім, годі. Ви погоджуєтесь чи ні? Даю три хвилини на роздуми. Якщо відмовитеся, сьогодні ввечері ваш командир отримає записку, внаслідок чого вас чекатиме та сама кара, що й Дрейфуса, — з тим винятком, що він її не заслужив.

Жернуа деякий час сидів похнюплено. Врешті він підвівся й дістав з кишені кітеля два папери.

— Ось, — сказав він понуро. — Я їх приготував, бо знав, що все закінчиться саме так. — І він простяг папери росіянину.

На обличчі Рокова з’явився вираз хижої радості, і він прожогом схопив папери.