Читати книгу - "Цитадель, Антуан де Сент Екзюпері"

в порядку. Тупість логіків, істориків і критиків спонукала їх вважати, ніби порядок імперій був матір’ю їхньої слави, натомість я стверджую, що і їхній порядок, і їхня слава були результатом лише їхнього завзяття. Щоб створити порядок, я створюю обличчя, яке треба любити. А вони пропонують порядок як мету в собі, й такий порядок, коли сперечаються про нього і вдосконалюють його, стає передусім економією і простотою. Уникають того, що важко висловити, тоді як нічого з того, що справді має значення, не висловлюють, і я ще не знав викладача, що міг би просто мені сказати, чому я люблю вітер у пустелі під зорями. Доходять згоди про звичайне, бо мова, яка висловлює звичайне, невимушена. Можна стверджувати, не боячись спростувань, що краще мати три мішки ячменю, ніж один. Дарма що я думаю, ніби дам людям більше, якщо просто зобов’яжу їх ходити коли-небудь уночі під зорями в пустелі, щоб вони черпали саме з цього незмірно багатого джерела.

Порядок - знак існування, а не його причина. Так само як план вірша - це знак, що вірш закінчений, це печать його досконалості. Ти працюєш аж ніяк не задля плану, але працюєш, щоб мати його. Але дехто каже своїм учням: «Бачите цей величний витвір і порядок, який він засвідчує? Створіть мені спершу порядок, і ваш витвір завдяки йому буде величний», тоді як насправді витвір буде безживним скелетом і музейним мотлохом.

Я створюю любов до маєтку, і ось усе впорядковується, постає ієрархія хліборобів, пастухів, жниварів із батьком на чолі. Так само як упорядковується каміння навколо храму, коли ти наказуєш йому служити та славити Господа. Тоді порядок народжується з пристрасті архітекторів.

Тож не зашпортуйся у своїй мові. Якщо ти накидаєш життя, ти засновуєш порядок, а якщо ти накидаєш порядок, ти накидаєш смерть. Порядок задля порядку - це карикатура на життя.

 

LXVI

 

 

А втім, переді мною постає проблема смаку речей. Люди з цього табору виробляють гарні гончарні вироби. А з другого табору - негарні. Я розумію, спираючись на свідчення, що навряд чи можна сформулювати закон про поліпшення гончарних виробів. Їх не можна поліпшити ані завдяки витратам на навчання, ані завдяки конкурсам і почестям. Я навіть помітив, що ті, хто працював задля іншого наміру, ніж якість предмета, зрештою починали виготовляти предмети претензійні, вульґарні та складні, дарма що присвячували своїй праці цілі ночі. Адже ті ночі вони присвячували насправді своїй продажності, своїй розкоші або своєму марнославству, тобто самим собі, вони вже не віддавали себе, повнячись духу Божого, не віддавали себе предметові, який став джерелом жертви і образом Божим, у якому зосередилося дуже багато зморщок, зітхань, обважнілих повік і тремтячих рук, злилися вечірня насолода після праці й згасання завзяття. Адже я знаю тільки одну плідну дію - молитву, але знаю також, що всяка дія - молитва, якщо вона є даром самого себе задля розвитку.

 

LXVIII

 

 

Мені видалася разючою ще одна істина, яка стосувалася людини, тобто твердження, що щастя нічого не означає для неї й поготів нічого не означає для неї інтерес. Бо єдиний інтерес, який зворушує людину,- це лише інтерес бути постійною і тривати. Для багатія - це збагатитися, для моряка - плавати, а для мародера - влаштовувати засідку вночі. Натомість я бачив, як усі дуже легко зневажають щастя, коли це щастя - лише відсутність клопоту і безпека. Якось у почорнілому місті, в отій стічній канаві, що текла до моря, мій батько перейнявся долею повій. Вони гнили як білявий жир і загноювали подорожніх. Батько послав озброєних людей із наказом схопити кількох повій, як-от ловлять комах, щоб вивчити їхні звичаї. Патруль походжав поміж стін гнилого міста, що аж сочилися брудом. Інколи в якійсь брудній крамничці, звідки витікав, наче клей, спертий дух згірклого кухонного смороду, патрульні помічали, як на табуретці під лампою, яка позначала постать, сидить, сама бліда й сумна, мов ліхтар під зливою, дівчина, що чекає, а її важку, немов бичачу, маску усмішка прорізає, наче рана. Дівчина мала звичай співати монотонної пісні, щоб привертати увагу перехожих, і скидалася на м’яку медузу з клеєм у своїй пастці. Отож ті відчайдушні літанії лунали вздовж усієї вулиці. Коли якийсь чоловік давав піймати себе до пастки, двері за ним на кілька хвилин зачинялися, і кохання здійснювали серед найприкрішого розпаду, літанія на мить замовкала, поступаючись короткому віддихові того блідого страхіття й затятого мовчання солдата, що купував у того привиду право вже не думати про кохання. Він прийшов загасити жорстокі мрії, бо був, напевне, з батьківщини пальм та усміхнених дівчат. Мало-помалу під час далеких походів образи пальмових гаїв сформували в його серці нестерпно важкі крони. Струмок награвав жорстоку музику, а усмішки дівчат, їхні теплі груди під тканиною, тіні їхніх угадуваних тіл, і зграбність, властива їхнім рухам,- усе це поєднувалось і дедалі невситиміше пекло йому серце. Ось чому зі своєю вбогою платнею він прийшов в окремий квартал просити, щоб його позбавили мрії. Коли двері нарешті відчинялися, він знову опинявся на землі, зміцнений у собі, суворий і зневажливий, на кілька годин знебарвивши свій єдиний скарб, сяєва якого він не витримував.

Отже, озброєні люди повернулися зі своїми нічними коралами, що їх засліпило яскраве світло сторожового посту. Батько показав їх мені:

- Я поясню тобі,- сповістив він,- що передусім керує нами.

Він звелів одягти повій у нове вбрання й помістив кожну з них у новий будинок, прикрашений фонтаном, і доручив їм як роботу гаптувати тонкі мережива. Й давав їм платню, тож вони тепер заробляли вдвічі більше, ніж давніше. Потім заборонив наглядати за ними.

- Звичайно, це сумовита пліснява болота,- казав він мені,- але тепер вони щасливі. Чисті, заспокоєні і впевнені…

Проте одна за одною дівчата зникли й повернулися в клоаку.

- Бо,- сказав мені батько,- вони оплакували свої злидні. Не внаслідок дурної прихильності до злиднів, на відміну від щастя, а тому, що людина насамперед іде до власної насиченості. І бачить, що позолочений дім, мережива і свіжі фрукти - це відпочинок, гра і дозвілля. Проте ці речі не можуть наповнити людського існування, і люди нудьгують. Адже довгим є навчання світла, чистоти і мережива, якщо воно має перестати бути втішним видовищем і перетворитись