Читати книгу - "Робінзон Крузо, Даніель Дефо"

не трапляється без його відома, то він знає, що я тут і що я в такому жахливому становищі. А коли ніщо не трапляється без його присуду, то, виходить, усе те, що трапилось зі мною, він присудив мені.

Цим висновкам ніщо не перечило; тому я спинився на думці, що все, що зі мною трапилось, призначив мені бог; що в цьому нещасному становищі я опинився з його волі, бо він має владу не тільки наді мною, а й над усім світом. Безпосередньо після цього виникло таке питання:

За що бог так покарав мене? Що я зробив, у чому моя вина?

Але тут відразу сумління спинило мене, немовби я вимовив блюзнірство, і чийсь голос ніби сказав мені: «Нещасний! І ти ще запитуєш, що ти зробив? Оглянься на своє гультяйське життя і спитай краще, чого ти не зробив? Спитай, як могло трапитись, що ти досі ще не загинув; чому ти не втонув на Ярмутському рейді, чому тебе не забили в сутичці з салеськими маврами? Чому тебе не пошматували хижі звірі на берегах Африки? Чому, нарешті, ти не втонув тут разом з усім екіпажем? І ти ще запитуєш, що ти зробив?»

Я був вражений цими думками й не знаходив жодного слова, щоб заперечити їх, нічого не міг відповісти собі. Замислений і сумний, підвівся я й пішов до свого притулку. Переліз через огорожу і хотів був лягти, але тривожні думки обгорнули мою душу, і я не міг заснути. Почало вже смеркати; я засвітив каганця і сів на стілець коло стола. Побоювання, що хвороба повернеться, не покидало мене весь день, і раптом я згадав, що жителі Бразилії майже від усіх недуг лікуються тютюном; тим часом в одній із моїх скринь лежало кілька пакетів: один великий пакет готового тютюну, а решта - листового.

Мною, безперечно, керувало небо, бо в скрині я знайшов ліки й для душі. Відчинивши її, я знайшов те, що шукав - тютюн. Але там лежало ще й кілька врятованих мною книжок; я вийняв одну із згаданих уже Біблій, в яку я доти не мав часу або, вірніше, бажання заглянути. Тепер я взяв її з собою, приніс разом з тютюном у намет і поклав на стіл.

Я не знав, як уживають тютюн проти недуги; не знав навіть, чи допоможе він від пропасниці, і зробив кілька дослідів, сподіваючись, що він так або так подіє. Передусім я відокремив з пакета один лист, поклав його в рот і розжував. Тютюн був ще зелений і дуже міцний; до того ж я не був звиклий до нього, і спочатку він майже запаморочив мене. Потім я поклав трохи тютюну в ром і настоював його годину чи дві, щоб випити цей настій перед сном. Нарешті я спалив трохи тютюну на жаровні і втягував носом дим, аж поки не почав задихатись; я повторив цю процедуру кілька разів.

У перервах пробував читати Біблію, але від тютюну в мене так крутилося в голові, що незабаром я мусив відмовитись від читання, принаймні цього разу. Але пригадую, що, коли я навмання розгорнув Біблію, мені впали в очі такі слова: «Поклич мене в день журби, і я визволю тебе, і ти прославиш ім’я моє». 39

Ці слова дуже пасували до мого становища і справили на мене деяке враження, коли я читав їх, хоч і не таке велике, як згодом, причому слово «визволити» не знайшло відгуку в моїй душі. Моє визволення було таке далеке і здавалось таким неможливим, що я заговорив мовою синів Ізраїля, коли вони, дізнавшись про обіцянку бога дати їм м’ясну їжу, питали: «Хіба може бог поставити трапезу серед пустелі?» Як і вони, я питав господа: «Хіба може бог визволити мене звідси?» Цей сумнів у мене дедалі міцнішав, адже ще багато років я не мав ніякої надії на моє визволення. Проте наведені слова глибоко запали мені в душу, і я часто розмірковував про них.

Було вже пізно, а голова моя від тютюну так поважчала, що мені захотілось спати. Каганця в печері я не погасив на той випадок, коли вночі мені що-небудь буде потрібно, і ліг на ліжко. Але спершу я зробив те, чого не робив зроду: став навколішки й почав молитись богові, щоб він виконав обіцянку й визволив мене, коли я покличу його в день журби. Закінчивши свою недоладну молитву, я випив тютюнового настою й ліг. Виявилось, що настій був такий міцний і такий поганий на смак, що я ледве проковтнув його. Він відразу кинувся мені в голову, і я міцно заснув. Коли я прокинувся на другий день, було, за сонцем, близько трьох годин пополудні. Мені здається навіть що я проспав тоді не одну, а дві ночі й день, а прокинувся тільки на третій день; принаймні нічим іншим я не можу собі пояснити, яким чином у моєму календарі пропав один день, що я виявив через кілька років. Коли б я збився з ліку через те, що перетяв кілька разів екватор, то загубив би більше, ніж один день. А я загубив тільки один день, і мені ніколи не пощастило з’ясувати, як це сталося.

Так чи так, а сон дуже відсвіжив мене; я прокинувся бадьорим і веселим. У мене прибавилось сили, шлунок покращав, бо я відчував голод. Пропасниця того дня не повторилась, і я взагалі почав швидко видужувати. Це було 29 червня.

 

30-е число, мабуть, було для мене щасливим днем. Я вийшов з рушницею, але намагався не дуже віддалятись від дому. Забив кількох морських птахів схожих на казарок, і приніс їх додому, але не зважився їсти, обмеживши свій обід кількома черепашачими яйцями, які були дуже смачні. Ввечері знову випив ліків, що так допомогли мені напередодні, тобто тютюнового настою на ромі; але цього разу я випив його вже не так багато, тютюнового листя не жував і диму не вдихав. Проте другого дня, 1 липня, почував себе, всупереч сподіванням, не дуже добре: мене знову морозило, хоч і не сильно.

 

2 липня.

Знову вжив ліків усіма трьома способами, як і вперше, подвоївши кількість випитого настою.

 

3 липня.