Читати книгу - "П'ятнадцятирічний капітан, Жуль Верн"

Ви мене призначили капітаном «Пілігрима», і я залишуся ним доти, доки всі пасажири будуть у повній безпеці!

- Діку! Ні мій чоловік, ні я ніколи не забудемо того, що ти зробив!

- Ну, не тільки я...- скромно відповів Дік Сенд.

- Мій хлопчику, я повторюю: ти виявив неабияку мужність і завзяття, показав себе справжнім мужчиною, гідним звання капітана. І коли ти скінчиш навчання, тебе буде призначено капітаном одного з кораблів Джеймса Уелдона!

- Я... я...- пробурмотів Дік, і його очі налилися слізьми.

- Діку,- вела місіс Уелдон,- відтепер ти наш син! Ти рятівник твоєї матері й твого братика Джека! Любий мій Діку, дай-но я тебе поцілую за себе й за чоловіка!

Відважна жінка не могла приховати хвилювання, її серце було переповнене ніжністю. Що ж до Діка Сенда, то годі описати його почуття! Він був ладен піти у вогонь і в воду за своїх благодійників.

По цій бесіді Дік Сенд відчув себе ще певніше. Хай би тільки трохи вщух вітер, щоб поставити бодай якесь вітрило! Він доведе судно до безпечного порту і врятує пасажирів!

29 березня вітер ослаб іще більше, й Дік Сенд налагодився поставити грот і фок, щоб прискорити хід «Пілігрима» та вести його точніше за курсом.

- Увага, Томе! Увага, друзі мої! - гукнув він, вийшовши вранці на палубу.- Мені потрібна ваша допомога!

- Ми готові, капітане Сенд,- відповів старий Том.

- Готові до всього,- докинув Геркулес.- У бурю не було чого робити, і я вже почав іржавіти!

- А ти б дмухав на вітрила своїм великим ротом,- озвався малий Джек.- Адже ти можеш дмухнути так сильно, як і вітер!

- Чудова думка, Джеку! - засміявся Дік Сенд.- Коли настане повний штиль, ми попросимо Геркулеса наповнити вітром наші вітрила.

- Чекаю вашого наказу, капітане Сенд! - вигукнув велет-негр, надимаючи щоки, мов Борей. 76

- Для початку, друзі мої,- сказав Дік Сенд,- прив’яжемо до реї новий грот, бо старий зірвала буря. Робота буде нелегка, однак виконати її конче треба.

- Попрацюємо! - відповів Актеон.

- А мені можна вам допомогти? - спитав малий Джек, завжди готовий працювати разом з матросами.

- Звісно, Джеку,- відповів Дік Сенд.- Ти станеш за стерно з нашим приятелем Бетом і допоможеш йому правувати.

Джек, звичайно, запишався, почувши, що він тепер - помічник стернового.

- Ну, друзі, до роботи! - мовив Дік Сенд.- І не важити життям без надоби!

Під керівництвом молодого капітана негри негайно взялися до діла. Справді, праця передбачалась нелегка. Насамперед треба було підняти згорнуте вітрило на щоглу й прив’язати його до реї.

Проте Дік Сенд так вправно керував роботою, а матроси слухались його так охоче, що за годину вітрило було прив’язане, напнуте й зарифлене на два рифи.

Фок і клівер, згорнуті ще перед бурею, поставили без особливих труднощів, незважаючи на дужий вітер. А о десятій годині ранку «Пілігрим» уже мчав під скісним гротом, фоком і одним клівером.

З обережності Дік Сенд не став піднімати всіх вітрил. Уже підняті вітрила при такому вітрі мали забезпечити швидкість не менше двохсот миль на добу; такої швидкості було досить, щоб днів за десять добутися до американського континенту.

Молодий капітан повернувся на корму й, подякувавши «помічникові стернового», малому Джекові, став за стерно. Він був задоволений: «Пілігрим» уже не залежав од ласки вітру та хвиль і швидко йшов правильним курсом. Всяк, хто бодай трохи знається на морській справі, зрозуміє радість Діка Сенда.

Назавтра хмари мчали з тією самою швидкістю, але між ними вже поробилися широкі розриви, крізь які пробивалось сонячне проміння, розсипаючись по хвилях золотими лелітками. Подеколи й «Пілігрим» потрапляв у таку смугу сонячного проміння. Яке ж бо благо - оце життєдайне сяйво! Часом воно згасало, затулене темною хмарою на сході, потім знову з’являлося, щоб іще раз зникнути, проте погода дедалі кращала.

На «Пілігримі» відкрили всі люки, щоб провітрити приміщення. Свіже морське повітря пішло в трюм, у кубрик, у кают-компанію. Розвісили сушитися вологі вітрила, порозстилавши їх на рострах. 77 Палубу теж почали прибирати. Дік Сенд не міг допустити, щоб його судно прийшло в порт брудним. Двох-трьох годин вистачить, щоб, не перевтомлюючи команди, навести повний лад.

Лага на «Пілігримі» не було, але Дік Сенд умів визначати швидкість корабля за кільватером. Він не сумнівався, що побачить землю якнайпізніше за тиждень, і переконав у цьому місіс Уелдон, показавши їй на карті те місце, де, на його думку, вже перебував «Пілігрим».

- Гаразд, мій любий Діку,- мовила місіс Уелдон.- А де саме ми вийдемо до американського берега?

- Десь отут, місіс Уелдон,- відповів молодий капітан, показавши на довгу смугу узбережжя між Перу й Чілі.- Показати точніше я не можу. Осьде острів Пасхи, який ми залишили на заході. А що відтоді вітер не змінив напрямку, то ми маємо побачити землю на сході. На цьому узбережжі чимало портів, однак у який ми врешті зайдемо, сказати напевне важко.

- То байдуже, Діку.- Аби тільки дістатися до будь-якого порту!

- Звичайно, місіс Уелдон. Хоч у якому порту ми висадимося, ви зумієте швидко повернутися звідти до Сан-Франціско. «Тихоокеанська мореплавна компанія» гарно обслуговує це узбережжя. Її кораблі заходять у всі головні порти, і вам буде дуже легко відплисти звідти до Каліфорнії.

- А хіба ти не думаєш вести «Пілігрим» до Сан-Франціско?

- Звісно, думаю. Але тільки після того, як ви сядете на якийсь пароплав, місіс Уелдон. Якщо нам удасться знайти капітана й команду, ми вирушимо до Вальпараїсо, щоб там розвантажитись - так би, безперечно, зробив капітан Халл. А вже потім візьмемо курс на Сан-Франціско. Це б вас неабияк затримало, і хоч мені дуже сумно розлучатися з вами...

- Гаразд, Діку. Ми подивимось згодом, як діяти далі. А зараз скажи мені: ти, здається, боявся підходити до незнайомого берега?

- Так, бо цього й слід боятись,- відповів юнак.- Проте я все-таки сподіваюся зустріти в прибережних водах якесь судно. Ми б зв’язалися з ним і дізнались би точно, де ми є, а потім сміливо пристали б до берега.

- Хіба в цих місцях немає лоцманів, які