Читати книжки он-лайн » Класика 📜🎩🎭 » Борислав сміється, Франко І. Я.

Читати книгу - "Борислав сміється, Франко І. Я."

139
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 86
Перейти на сторінку:
та дру­го­го соб­ра­та по­ва­ли­ти на зем­лю, то, з дру­го­го бо­ку, кож­дий ста­рається ні в чім не по­да­ти ви­ду дру­гим, хоть, мо­же, внут­рі і зго­ряє все­по­жи­ра­ючою га­ряч­кою. Ван-Гехт знав те доб­ре і ста­рав­ся й со­бі не по­да­ва­ти ні­яко­го ви­ду. Він по-давньому пра­цю­вав з своїм по­міч­ни­ком у ла­бо­ра­то­рії, за­хо­див ча­сом на бір­жу, але все дер­жав­ся збо­ку, смир­ненько, мов і зов­сім не той. Але про­те він доб­ре за­мі­чав, що йо­го ни­зенька, під­сад­ку­ва­та і тро­хи об­реск­ла фі­гур­ка по­чи­нає звер­та­ти на се­бе ува­гу в тім сві­ті мо­ца­рів ка­пі­та­лу.

Та во­но й не ди­во бу­ло. Ад­же се ді­ялось при кін­ці 60-х ро­ків, в до­бі ве­ли­ко­го роз­го­ну про­мис­ло­во­го в Авст­рії, в до­бі ве­ли­кої спе­ку­ля­цій­ної га­ряч­ки, ве­ли­ко­го «Aufsch­windl»-у! 3 Ад­же в той сам час, ко­ли в га­зе­тах по­яви­ло­ся Ван-Гех­то­ве ого­ло­шен­ня, кла­лись ос­нов­ні ка­ме­ні під слав­ноз­віс­ну «ро­тун­ду» - го­лов­ний бу­ди­нок ві­денської всес­ві­т­ньої ви­с­та­ви 1873 р.! А що рів­но­час­но з тим бір­жо­вим та спе­ку­ля­цій­ним «Aufsch­windl»-ом і не­від­луч­но від нього сі­ялись сі­ме­на ві­денсько­го «кра­ху» 1873-го ро­ку, сього в до­бі га­ря­ч­ки ніх­то не про­чу­вав, а Ван-Гех­та се й зов­сім не об­хо­ди­ло.

Але вже, пев­но, ні­ко­го так не роз­во­ру­ши­ло Ван-Гех­то­ве ого­ло­шен­ня, як на­ших зна­ко­мих, бо­рис­лавських ту­зів, Гер­ма­на Гольдкре­ме­ра та Ле­она Гам­мерш­ля­га. Во­ни від­дав­на вже ме­та­лись на всі бо­ки, щоб здо­бу­ти для бо­рис­лавсько­го вос­ку який ліп­ший і пев­ні­ший від­бут, ніж до­сі. Та й са­ма при­ро­да їх ко­па­лень пер­ла до то­го, що прий­шла по­ра на­ля­га­ти го­лов­но ва ви­до­бу­ван­ня вос­ку, що віск мав те­пер ста­ти­ся під­ва­ли­ною бо­рис­лавсько­го ба­гатст­ва, а наф­та - ті­льки більше або мен­ше сильною під­по­рою. Бо тре­ба зна­ти, що в пер­шій до­бі роз­вит­ку бо­рис­лавських про­мис­лів бу­ло як­раз на­від­во­ріть: наф­та ста­но­ви­ла го­лов­не дже­ре­ло до­хо­дів, а віск, ко­ли де зди­ба­лись у пер­ших нег­ли­бо­ких ямах йо­го пок­ла­ди, або зов­сім об­ми­нав­ся, ли­шав­ся в зем­лі, або хоть і ви­би­рав­ся, але ма­ло. Бра­ли йо­го за­хо­жі ріп­ни­ки, бра­ли заїжджі лю­ди, що приїзди­ли до Бо­рис­ла­ва де­що про­да­ва­ти,- і на­во­зи­ли йо­го до до­мів не раз ці­ли­ми ве­ли­ки­ми гру­да­ми. Жи­ди ма­ло сто­яли о віск, особ­ли­во дріб­ні влас­тив­ці, що ма­ли по од­ній, по дві ями. Але те­пер нас­та­ло дру­ге ді­ло. Наф­та в ве­ли­кій час­ті ям ви­чер­па­лась, дже­ре­ла, про кот­рі жи­ди ду­ма­ли, що бу­дуть плис­ти ві­ко­віч­но, по­ча­ли ви­си­ха­ти. Та й ще ті кля­ті аме­ри­кан­ці не тільки що по­ча­ли свою наф­ту спро­вад­жу­ва­ти до Євро­пи, а до­ка­за­ли ще й то­го, що їх наф­та по­ка­за­лась і ліп­ше чи­ще­ною, і - де­шев­шою від бо­рис­лавської! Тож не ди­во, що го­лов­на ва­га бо­рис­лавсько­го про­мис­лу му­си­ла з наф­ти пе­ре­ва­ли­тись на віск. Жи­ди ки­ну­лись роз­би­ра­ти плит­кі ями і слі­ди­ти за ти­ми жи­ла­ми, кот­рі по­ли­ша­лись дав­ні­ше; від го­лов­них пря­мо­вих шах­тів по­ча­ли бра­ти склес­ні, бо­ко­ві штольні, прос­ті і кру­ті, як до пот­ре­би. По­ча­ли та­кож за­пус­ка­ти­ся да­лі вглиб; що впе­ред най­глиб­ші ями бу­ли 30-50 саж­нів, те­пер піш­ли до 80-100 саж­нів; чим да­лі вглиб, тим пок­ла­ди вос­ку ста­ва­ли груб­ші, жи­ли ста­ва­ли ба­гат­ші та ви­дат­ні­ші. Од­не тільки за­ка­ра­ло бо­рис­лавських ту­зів - се до­ро­гіт­ня очи­ст­ки то­го вос­ку; йо­го дес­ти­ля­ція при дій­ст­ві ква­су сір­ко­во­го і дру­гі про­це­си, пот­ріб­ні для ви­роб­лен­ня з тої жов­тої, зем­ля­нис­тої ма­си бі­ло­го па­ра­фі­но­во­го вос­ку, кош­ту­ва­ли ба­га­то; ці­на па­ра­фі­ну, хоть знач­но ви­со­ка, не мог­ла-та­ки при­но­си­ти фаб­ри­кан­там ве­ли­ких і швид­ких зис­ків. Аж ось у тій пот­ре­бі, мов по­міч­ний ан­гел з не­ба, яв­ляється ви­гад­ли­вий бельгієць із своєю ви­на­хід­ко­ю! Ви­роб­лю­ван­ня це­ре­зи­ни,- пи­ше він у своїм ого­ло­шен­ні,- стоїти­ме де­шев­ше, ніж ви­роб­лю­ван­ня чис­то­ї па­ра­фі­ни. Да­лі це­ре­зин має за­пев­не­ний від­бут в Ро­сію. А ще ви­на­хід­ник - бельгієць! А бе­льгій­ці, звіс­но, на­род ста­теч­ний, дільний, на кот­ро­го мо­ж­на спус­ти­ти­ся,- не те, що віт­ро­го­ни фран­цу­зи або швінд­ле­ри нім­ці! Зна­читься, зиск і швид­кий, і ве­ли­кий, і пев­ний!

І Гер­ман, і Ле­он, про­чи­тав­ши Ван-Гех­то­ве об­ві­щен­ня, сей­час на­пи­са­ли до своїх аген­тів, щоб ста­ра­ли­ся роз­піз­на­ти се ді­ло, роз­ві­да­тись о ус­ло­ви­ни, і обі­ця­ли в ра­зі ко­рис­них ви­дів са­мі приїха­ти до Від­ня і до­вер­ши­ти тор­гу. Та тільки ж аген­том Гер­ма­на був який­сь со­лід­ний ні­мець-ге­шефтс­ман, що хоть лу­пив з Гер­ма­на доб­рі гро­ші, за­те вже і вмів по­хо­ди­ти ко­ло йо­го діл у Від­ні. Він, одер­жав­ши Гер­ма­но­ве при­по­ру­чен­ня, пі­шов з ним пря­мо до Ван-Гех­та, роз­пи­тав йо­го о ус­ло­ви­ни, по­тор­гу­вав­ся де­що, і, вип­ро­сив­ши у нього, що за­дер­жить в тай­ні їх вступ­ну умо­ву, обі­цяв йо­му, що най­да­лі за тиж­день, за два приїде й сам предп­риємець і до­вер­шить з ним зго­ди. При тім агент за­пев­нив Ван-Гех­то­ві, що Гер­ман чо­ло­вік со­лід­ний і грун­тов­ний і, роб­ля­чи з ним зго­ду, він мо­же бу­ти пев­ний сво­го. Звіс­на річ, агент зго­ри ста­рав­ся ви­би­ти з го­ло­ви Ван-Гех­то­ві гад­ки про бу­ду­щий мільйон, але все-та­ки впев­няв йо­го, що на пів­мільйо­на мо­же ма­ти на­дію і що йо­го при­по­руч­ник кра­ще, ніж хто дру­гий, зду­жає спов­ни­ти ту на­дію. Ван-Гехт, хоть і з жа­лем в сер­ці, прис­тав на все: не­хай і пів­мільйо­на, то все ж і се крас­ний маєток, о якім він ко­лись і сни­ти не міг. Агент ще раз на­ляг на те, щоб Ван-Гехт за­дер­жав в тай­ні їх уго­ду, а бельгієць, не до­га­ду­ючись, о що там­то­му хо­дить, прис­тав і на те. Швид­ко від­так агент за­те­лег­ра­фу­вав Гер­ма­но­ві, як стоїть ді­ло, і про­сив йо­го як­най­швид­ше при­їзди­ти до Від­ня для до­вер­шен­ня уго­ди з Ван-Гех­том. Ми ба­чи­ли вже, в якім наст­рої ду­ха і се­ред яких обс­та­вин зас­та­ла йо­го то­та те­лег­ра­ма.

Але тим ча­сом і агент Ле­она Гам­мерш­ля­га не спав. То був про­вор­ний, хит­рий ві­денський жи­док, зна­ко­мий Ле­о­но­ві вже від­дав­на. Він за не­ве­лич­ку пла­ту слу­жив йо­му аген­том, бо Ле­он, як і всі т[ак] зв[а­ні] ні­мецькі жи­ди-лі­бе­ра­ли, хоть лю­бив по­вер­хов­но пе­ред людьми яс­ні­ти та бли­ща­ти, за­те в скри­тос­ті, в при­ват­них ді­лах ні­ко­ли не міг поз­бу­ти­ся влас­ти­вої ку­пецько-жи­дівської скна­рос­ті та бруд­но­ти. Тож він во­лів дер­жа­ти й ле­да яко­го пар­ши­венько­го аген­та, щоб тільки мен­ше йо­му пла­ти­ти. Прав­да, агент той умів до­сі зав­сігди хит­ро­муд­ро улад­жу­ва­ти Ле­оно­ві ді­ла, «за йо­го ру­кою» ве­ло­ся Ле­оно­ві, і він уже кілька ра­зів по­си­лав йо­му надз­ви­чай­ні до­дат­ки на знак сво­го приз­нан­ня. От той-то агент і сим ра­зом ула­див се важ­не ді­ло на ве­ли­ку ра­дість Ле­она. Своїм зви­чаєм, він не брав­ся до ді­ла про­с­то, як ні­мець, але ко­ле­сив, кру­тив­ся, ню­хав, про­ві­ду­вав че­рез де­ся­ті ру­ки. Аж ось ро­зій­шов­ся слух, що Ван-Гехт ста­вить не­чу­ва­но ви­со­кі жа­дан­ня. Сам ні­мець, агент Гер­ма­на, роз­по­ві­дав у кру­зі своїх то­ва­ри­шів, що хо­див до бельгій­ця (за­мов­чу­ючи, в чиїм ді­лі) і що той пос­та­вив та­кі ус­ло­ви­ни: що прий­мив би ся ке­ру­ва­ти фаб­ри­кою це­ре­зи­ни, ко­ли предп­риємець за­пев­нить йо­му се­ми­літ­ню без­пе­ре­рив­ну служ­бу і 5000 р[инських] пла­ти на

1 ... 28 29 30 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Борислав сміється, Франко І. Я.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Борислав сміється, Франко І. Я."