Читати книгу - "Сабіт. Її перевертень, Влада Калина"

- Доречі, ти не забув, що після обіду ми з тобою їдемо по магазинах? - кивнула тітка Зенику, протягуючи чашку з кавою.

Чоловік сперся спиною в косяк дверей, та дивився з під лоба на нас обох. Такий високий, гордий, з неприємною посмішкою, хоча на лиці симпатичний. Просто йому років десь під п'ятдесят, і він мене теж лякав до чортиків.

 - Я пам'ятаю, - буркнув і надпив з чашки. - Сабіт просив дещо купити… от дідько,- зірвався він з місця. - Там Шараман! - кивнув на вікно і вибіг, як обшпарений з цієї кухні.

- Господи! Цей тигр вічно тікає з клітки і лазить по дому. Але на свою кухню я його не пускаю, - Марина підійшла до вікна, дивилась на того Шарамана та щось бубоніла.

- Це не тигр, а демон! Я боюсь його, - я теж підійшла до вікна та дивилась, як якийсь незнайомий мені хлопчина, намагається загнати тигра до клітки.

- Це наглядач - прибиральник. Жорик, - пояснювала тітка мені, хто той чоловік. - Він прибирає у клітках та вигулює тварин, але вони його іноді не слухаються… О, побіг кудись… спортсмен.

- Цей Шараман на днях до Сабіта в кімнату прийшов, я гадала помру від переляку, але…- згадала Шамана голого в душі, аж ком до горлу підійшов. Що за видовище!... Здається я не проти звабити цього чоловіка, от тільки як це зробити?

- Але все обійшлось так?

- Так! - кивнула я. - Він мене не чіпав. Його Зеник встиг забрати.

- Слухай-но доню, ми ж їдемо в місто тобі по одяг… Так, так. Не дивись так! Господар поправив щось купити тобі, щоб ти не ходила в його сорочках.

- Серйозно? В мене буде нормальний одяг?! - я здивувалася не те слово. А цей гад іноді може бути щедрим. Іноді може бути добрим, а от над вихованням потрібно ще по працювати.

- Тож розповідай, ні, давай я краще запишу… Який у тебе розмір одягу та взуття?... Де ж мій олівець? Я ним рецепти записую.

- Марино, поки я не забула, хочу дещо запитати.

- Запитуй доню… А ось і олівець.

- Ви випадково не знаєте, що означає слово "Амані"?

- Амані?! Та ні, вперше чую. А що?

- Просто…

- Це мусульманське жіноче ім'я, - в дверях кухні стояв хлопчина, весь вспітнілий, захеканий. - Воно означає - бажана. Мою бабусю так звали.

- Жорик?! - крикнула Марина.

- Тут випадково тигр не пробігав? Втік сволота!

- Ні. Не пробігав. Двері зачени, бо ще дійсно вскочить сюди по замареновані реберця. Доречі, я їх на обід приготую. - Гаркнула на нього тітка. - Він був якось в мене курку зі столу поцупив.

- Добре. Не злись! - розвернувся щоб піти але обернувся. - Амані - назва золотої монети. Якщо тебе так хтось назвав, значить ти для цієї людини дороща за золото! - підморгнув мені, посміхнувся, і зник в коридорі, в невідомому напрямку.

"Що це взагалі було?! Дороща за золото?!"

"Я не можу бути бажаною для Сабіта, він ненавидить мене."

 

Було вже майже дві години дня. Я бачила, як Марина і Зеники поїхали в місто, тож могла собі спокійнесенько йти робити "чорні" справи, а саме… я збиралася пробратися до Шамана в кімнату. Ця жіночка мені щось не договорює. Очі бігали туди-сюди коли я запитувала її про Сабіта. Мені здається, що його взагалі дома немає, але вони це приховують, щоб я ненароком не втекла, бо Сабіт коли явиться сім шкур з них зніме за це. Але вони праві, думка тікати звідси, мене не покидала. От тільки потрібно підібрати момент, коли цього Демона не буде вдома. Якраз такий момент настав. Мені тільки лишилося перевірити чи справді його немає. І все.

 

Ледве чутно намагалася відчиняти двері його кімнати. Навіть здавалося, що і не дихаю, такий страх мене вхопив. Серце не переставало сильно битися, а я не зупинялася і проходила дальше. Боса, все ще в його чорній сорочці, хай будуть вони прокляті ці сорочки. Коли я їх ношу, то мені весь час здається, що я займалася коханням з їх господарем, і після бурного сексу наділа одну із них… ну, я таке в кіно бачила. Але, в житті не так все красиво, як в кіно. І секс з Шаманом мені явно не світить, от тільки, як тоді звабити цього шайтана? Здається тітка Марина нікудишня порадниця.

Пройшовши далі я побачила, як красиво розвалившись на ліжку, спав Сабіт. Він все ж таки вдома! Цікаво чому спить до ціх пір, він що цілісіньку ніч не спав? Може десь вештався по стриптиз клубам.

Вкритий до пояса, одна нога відкинута в сторону, інша схована під ковдрою. Голова повернута в бік. Ліва рука лежала на торсі, інша під його головою. Я стояла, як зачарована дивлячись на цю картину. Я звісно ж бачила в своєму житті м'язистих чоловіків, але не так близько і не роздягнених. В Олега так взагалі м'язів немає, тільки живіт від пива.

Поки милувалася красивою грудною клітиною Шамана, я відразу і не помітила, що на його плечі немає ран. Тих ран, що роздер ведмідь, чотири дні тому.

Це, що жарт?! Як вони могли так швидко загоїться? Чи це мені тільки здавалося?

Вирішила підійти ще ближче. Добре, що боса, можу тихесенько пересуватися по кімнаті, от тільки від цього, що я підійшла ближче, рани не з'явилися. Її не було! Їх дійсно не було! Таке враження, що той ведмідь і не роздерав нічого… А, що якщо… глянути на рану на його животі?

Ні, це кепська ідея!

Ти ж не полізиш Дана Сабіту під ковдру? Ні, звісно!...

Я ще та обманьщиця, адже не минуло і секунди, як моя рука лягла на ковдру. Тільки хотіла її підняти щоб подивитися, як Сабіт схопив мене за руку. 

- Щось там загубила? - одним ривком потягнув мене на себе і я за секунду лежала на його торсі. - Не терпиться знову побачити мене голим?

Моє обличчя було так близько до його, що я, як ненормальна дивилась на "свої" кохані фіалкові очі.  

- Ти, що не спав? - запитала перше, що взбрело в голову. Хоча так хотіла поцілувати. Потрібно було відволіктись щоб не зробити цього.

- Тебе хвилює тільки це? - великим пальцем руки, провів по моїй скроні, щоці, і зупинився на губах. - Чого ти прийшла?