Читати книгу - "Стосунки на годину і більше, Емілія Дзвінко"

Розділ 13

Наступного дня, одразу після закінчення пар телефонує Кирило. Я не запитую, звідки він дізнався мій розклад, бо й так знаю, що з його зв'язками та можливостями можна й не таке розвідати. Він пропонує зайти в студентську кав'ярню, щоб я перечитала текст угоди і поставила підпис, якщо мене все влаштовує. Я згоджусь і йду з ним поруч до кав'ярні. Йти нам десь метрів до десяти, але цього достатньо, щоб нас побачили разом більша частина моїх одногрупниць та інших дівчат з потоку і не лише мого. Я намагаюся ігнорувати усі зацікавлені погляди в мою сторону і захоплені — в сторону Кирила. Мене напружує така увага, хоча я б не назвала себе лякливою чи затурканою.  Енергетика цієї пильності до мене має явно негативний відтінок, бо це ж я, звичайна така студентка, яких багато і Кирило, красень з рейтингу топ-50 неодружених чоловіків-мільйонерів до 30. Вчора не втрималася і погуглила трохи про нього, бо я ж навіть не знала чим він займається! Тепер знаю, що у нього імперія керамічної плитки. Найбільші заводи в Україні та найновіше обладнання. Фоток в соціальних мережах у нього практично не має, хіба що декілька в офіційно-ділових в костюмах. Судячи з фону, зроблені вони на якійсь виставці чи конференції. Про особисте життя відомо дуже мало. Є декілька публікацій в яких йдеться про розрив стосунків з Вікторією, відповідно вони доповнені їхніми спільними фотками. І це все. В ніякі скандали, судячи з матеріалів в медіа, Кирило не потрапляв. Ідеальна біографія, з першого разу і не приколупаєшся. Хто б сумнівався.

Сідаємо за крайній непомітний столик в кав'ярні. Поки я уважно читаю угоду, Кирило замовляє два американо без цукру. Робить ковток і кривиться. 

— Забула попередити, тут не смачна кава, — із запізненням кажу йому. — Якщо хочеш можеш пройтися зі мною до ательє пішки і я покажу тобі одне класне місце. Якщо ти любиш каву, то тобі має сподобатися. 

— Обійдуся, — відмовляється Кирило і відсуває свою каву подалі від себе. — У мене багато справ назбиралося. 

Вже встигла пошкодувати, що запропонувала Ккирилу пройтися парком. Тому беру свій стаканчик і роблю те саме — відсуваю його подалі від себе. Міг би й запитати чи я взагалі п'ю американо, а не брати те що й собі. 

— Після першого місяця умови контракту можуть бути переглянуті, доповнені або продовжені за згодою обох сторін, — читаю вголос останній пункт. — До цього додай ще крайній термін дії наших фіктивних стосунків. А з усім іншим я згодна. — відповідаю Кирилу. — Якщо пройду конкурсний відбір, то в кінці серпня я полечу до Франції, тож врахуй це і наперед заплануй, що і кому будеш казати про наш розрив. Мені сюрпризи не потрібні. І втретє я тебе не збираюся виручати.

— Окей, мій юрист допрацює цей пункт, тоді я ще раз покажу тобі угоду і ми поставимо свої підписи, — Кирило говорить по діловому ніби справа справді стосується бізнесу, а не особистого. Хоча в нього це певне одне й те саме.

— Домовились, — відповідаю і поглядаю на свій телефон.   

— Щось трапилося? — цікавиться хлопець.

— Мені треба бігти на роботу, — кажу Кирилу. — Я вже добряче запізнююся. 

— Я підвезу, — пропонує хлопець і несподівано ловить мене за руку. Я не протестую, бо знаю, що за період, який ми фіктивно будемо разом, такі дотики траплятимуться. Але мені всеодно складно звикнути, бо на нас продовжують втикати студентки, так само пильно як і раніше. 

— Розслабся, це лише тримання за руки, — Кирило схиляється до мене і каже тихо на вушко. Моя шкіра знову по-особливому реагує на його дотик і на його шепотіння. Мене це злить і приносить задоволення. Ніяк не можу визначитися що більше. 

— Ага, добре казати розслабся, бо це не тебе після цього тримання за руки, захоче вбити більша частина студенток нашого універу, — відповідаю напівтоном, щоб нас не почули.

— Тобі доведеться звикнути на ці декілька місяців до такої уваги. Ми постараємося уникати журналістів, але зовсім ізолюватися не вийде, бо все має виглядати природно. 

— Та знаю я, — злюся на хлопця, який каже очевидні речі. Ми доходимо до авто і Кирило відчиняє мені дверцята. Ну звісно, коли ми на людях то режим джентльмена увімкнено на повну. 

Я майже сідаю, але відчуваю на собі чиїсь погляд, тож обертаюся на останок. Це Арсен розчаровано дивитися на мене. Я пориваюся піти др нього і пояснити ситуацію. Чомусь наперед вирішила, що йому розкажу правду про наші стосунки з Кирилом. А що тут такого, він же Борису все розповів, тож я також маю право. Кирило помічає мій порив і одразу його блокує вхопивши мене за руку. Арсен же мовчки розвертається і йде в сторону парку. Не гарно вийшло з хлопцем. Що тепер він про мене подумає?

— Лео, якщо ти не зустрічалася з ним і ви не були офіційно парою, то тобі краще зачекати з новими стосунками декілька місяців, щоб жовті пресі не було про що пліткувати, — спокійно каже Кирило. 

—  А ти також будеш чекати? — злюся я і вириваю свою руку з його. 

— Сідай вже, ти ж запізнююся! 

Я не бунтую, зручно вмощуюся на переднє сидіння і повторюю питання.

— То як щодо тебе? 

— Поки ми фіктивно разом, то я відкрито не зустрічатимуся з кимось іншим, — відповідає Кирило. — Ти — моя публічна офіційна дівчина. 

— Відкрито не зустрічатимуся — це означає, що все ж таки зустрічатимешся? — перепитую Кирила, хоча сама вже знаю відповідь. 

— Лео, не забувайся. Ми ще не поставили підписи під угодою, а ти вже мені влаштовуєш допити в стилі ревнивої дівчини. 

— Бо це несправедливо! — обурююся я. — Заборонити мені спілкуватися з Арсеном, а самому продовжувати ходити по-дівках. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍