Читати книгу - "Право на другий шанс, Тая Смоленська"

Глава 21

Я роблю кілька глибоких вдихів і відкриваю двері, натикаючись поглядом на охоронця. Відчуття, що весь той час, що я перебувала у вбиральні, він навіть не поворухнувся.      
 
Я не кажу ні слова. Мовчки повертаюся до зали, з надією оглядаючи столики навколо.

Але Артема немає. 
 
- Виглядаєш блідою, Поля, все добре? - з тривогою в очах запитує мій викрадач. 
 
Мені хочеться закричати у відповідь. Тому що нічого на хрін не добре. Мене викрали зі стоянки, мене привезли в готель і не потрібно бути відмінницею, щоб зрозуміти до чого все йде. 
 
Але я придушую в собі обурення і істерику. Не можна злити його. Не можна, щоб він розлютився і потягнув мене нагору. Потрібно тягнути час.              
 
- Так, все прекрасно. Просто згадала, що в останній раз їла ще вранці, тому і трохи паморочиться голова, - стримано вимовляю я, видавлюючи з себе посмішку. 
 
- Якщо тобі нездужає, ми можемо піднятися в номер, я дам розпорядження , щоб їжу нам подали туди. 
 
- Ні-ні, - швидко спохопилася я, зі страхом дивлячись на Миколу, - навіщо ж руйнувати такий прекрасний вечір. Тут відмінна атмосфера. І вино вже принесли. 
 
Я чіпляюся пальцями в ніжку келиха і підношу до губ. Роблю невеликий ковток, побоюючись того, що під час моєї відсутності туди могли щось підмішати. 
 
- М-м-м, добре. 
 
Миколай не відводить від мене чіпкого погляду, його кадик смикається. Він підводиться трохи, нахиляється, тягне руку в мою сторону через стіл і пальцем проводить по моїх губах. Я стискаюся від страху і неприязні. 
 
- У тебе тут крапелька вина, - жарко шепоче він. - Хочу відчути твої губи. Вони такі пухкі.            
 
Якби ці слова сказав мені зовсім інший чоловік, я б вже тремтіла від бажання. Але їх вимовляє Микола і все що я відчуваю - гидливість.                                                       
 
 - Я ... 
 
Договорити не встигаю, тому що поруч з нашим столиком з'являється ще одна дійова особа . 
 
- Якого хріна, Поліна? Це і є твоя подруга? - зло випалює Артем.

Причому настільки правдоподібно, що в першу секунду я лякаюся. Відчуваю себе так, немов чоловік і справді застав мене з коханцем.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍