Читати книгу - "Мед для Ворона, Селена Рейні"

ГЛАВА 13

До Уляни Софія приїхала у п’ятницю перед Великоднем. І вкотре спіймала себе на думці, що Уляна з Анною Володимирівною, були найщасливішою сім’єю з тих, кого їй доводилося зустрічати. А все тому, що їх було лише двоє.

Вперше, гостюючи в Уляни ще на другому курсі університету, Софія вразилася і позаздрила взаєморозумінню, яке панувало у їхній маленькій родині.

Мабуть, колись відколовся кусочок раю і впав саме на цей дім. І весь час під їхнім дахом Софія відчувала щось, що сильно нагадувало сімейний затишок. Вони так просто справлялися з усіма домашніми клопотами та буденними проблемами, що Софія щоразу вражалася.

Ось і зараз, в обід п’ятниці, вони замість того щоб фарбувати курячі яйця, дівчата бігали усіма магазинами солодощів у місті, скуповуючи шоколадні.

– Отже, відпустка, – запитала Уляна, коли вони прогулювалися безлюдним торговим центром.

– Ага, відпустка, – тихо повторила Софія.

«Якщо секс з мало знайомим чоловіком та зачаття дитини, можна назвати відпусткою», – подумала.

– Впевнена, ти будеш вражена тим, що побачиш! – запевнила Уляна.

«Ох, ти навіть не здогадуєшся, наскільки близька до правди!», – скривилася Софія.

– Вершини, впадини, рельєфи…, – замріяно промовила Уляна.

– Ага…

Рельєфів на тілі Ворона точно вистачає. Від думки про те, чим саме вона займатиметься з Денисом, її кинуло в жар, а ноги стали ватяними.

– Може присядемо? – попросила Софія.

– Гаразд, – проказала подруга, вмощуючись на диванчик навпроти вітрини весільного салону.

– А як у тебе справи у редакції? – вирішила загальмувати тему, яка змушувала її червоніти.

– О, все чудово. Тиждень тому сказала редактору, що по всій Європі та Америці в другу п’ятницю травня святкують день бездітної жінки.

– Не чула про таке свято…

– Бо такого свята немає. Я його вигадала, – сказала Уля, уважно розглядаючи білі плаття за склом.

– Навіщо? – не втямила Софія.

– Бо тридцять першого травня я сидітиму на офісі одна, адже решту моїх колег шеф відпустить на останній дзвоник до дітей. І першого червня я буду єдиною душею на офісі, бо всі розбредуться святкувати День захисту дітей. А ще я сама сиджу у кабінеті, коли мої колеги ходять до дітей на випускні, на перший дзвоник, на свято осені, новорічний ранок.

– Невже усі твої колеги мають дітей?

– Не всі. Але дівчат, які перебувають у стосунках відпускають раніше чотирнадцятого лютого, бо вони готуються до романтичних побачень. А ще їм дозволяють іти з корпоративних вечірок, бо вони поспішають до коханих чоловіків.

Софія співчутливо обійняла подругу. Вона ж сама, працюючи дистанційно, ніколи не стикалася з цією стороною робочих буднів.

– Я заслужила це свято. Щобільше, думаю я переконаю свого шефа, що в Азії, в останній понеділок жовтня, дають вихідний жінкам, які не перебувають у стосунках.

– О, тоді я теж цього року святкуватиму День жінки не в стосунках! – засміялася Софія.

– Ти задумувалася над тим, скільки всього цікавого обходить стороною жінку, яка немає партнера і дітей? – запитала Уляна. – І це, чорт забирай, не справедливо!

– Так…

– Ідемо! – рвучко стягнула її з диванчика подруга.

– Куди? – здивувалася Софія, яка ледь встигла схопити сумку.

– Те що ми не збираємося виходити заміж, ще не означає, що повинні відмовляти собі у задоволені.

– Про яке задоволення ти говориш? – не второпала Софія.

– Сьогодні ти примірятимеш весільні плаття, – і Уляна затягнула подругу у салон. – Привіт…, Христина, – прочитавши ім’я на бейджику звернулася дівчина до продавчині, яка низько опустивши голову, вишивала за столом.

– Доброго дня, – привіталася працівниця.

– Ні я, ні моя подруга, заміж не збираємося, – видала Уляна.

– Гаразд…, – спантеличено проказала продавчиня.

– Але ми хочемо приміряти весільні плаття. Точніше, їх примірятиме моя подруга.

– Що? А чому саме я? – обурилася Софія.

– Бо у мене білизна невідповідна, – мимохідь кинула Уляна. – І на твою фігуру плаття підібрати простіше.

– У нашому салоні й на вашу фігуру є десяток чудових моделей, – зазначила Христина.

– То ви дозволите нам приміряти плаття? – проігнорувала останню фразу Уляна.

Продавчиня обвела очима пустий салон і безлюдні холи торгового центру.

– Звичайно, – повела плечима. – Думаю, буде весело.

А тоді, почався коловорот з пишних, суворих та повітряних суконь. Одні були оздоблені пір’ям, інші блискучим камінням. Софія приміряла як вишукані та дорогі варіанти, так і бюджетні моделі. І отримувала від цього колосальне задоволення.

Христина принесла їй ще одне об’ємне плаття, яке складалося з суцільних складок, та допомогла одягнутися. І як тільки Софія вийшла у зал, Уляна зареготала.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍