Читати книгу - "Нестерпний бос. Наречений за контрактом, Астра Вєєр"

Розділ 12

Для мене нелегко подолати субординацію. Де я і де Бєльський? Ми плаваємо з босом на різних глибинах, літаємо на різних висотах, повзаємо на... Ой, все. Знову мене понесло, тільки думки не годують, потрібно на щось вирішуватися.

Можливо, Кіра знає всілякі прийомчики, як треба фліртувати? Ось і відібрала мого Вітю. Коняка ненажерлива!

Придивляюся до боса, він здається недосяжним...

Начебто близько сидить, а за моїми відчуттями, то високо, на самому троні. Вродливий, впевнений, спокійно продовжує обідати. Його погляд зараз спрямований у тарілку, іноді відволікається на свій дорогезний телефон. Сорочка полурастібнута, краватка відкинута на стілець. Найбільше чіпляюся за його губи, вони у боса привабливої форми, верхня злегка примхливо вигнута. Руками він спритно орудує виделкою і ножем. Все-то у нього виходить чудово. І, до речі, у нього гарні кисті рук і довгі пальці.

- Кирило Олексіє…

- Вікторіє, давай краще на ім'я, без викання. Бо так ти нас здаси ще з порога.

Гаразд, спробую ще раз.

Тим паче тему для розмови мені не треба шукати, що також могло сильно заплутати. Є у мене ціла купа питань, от і задам.

- Кири-ило, - кажу з придихом. Хлоп-хлоп поплескала віями.

Відірвався від телефону хоча б.

- Я хвилююся з приводу нашої поїздки. Ти міг би приблизно описати, хто там буде, що на мене чекає? Зрозумій, мені важлива інформація.

- Якщо тільки приблизно. Сам ще напевно не знаю.

- Будь ласка, розповідай?

Очі втомлюються плескати, зображати увагу.

Ой, мало не забула про руку. Простягаю свою і хапаюся. Вийшло добре, я доторкнулася. Келиху погано, він розбився.

- Випадково зачепила, - боже, ну знову червонію.

Бос щось таке пробурмотів собі під ніс з міцних слівець. Гадаю, мало приємного. Пощастило, що я не розчула, і до нас підійшов офіціант прибрати уламки.

- Продовжуємо. Тільки тепер я перший поводжу себе, як повинна ти. Потім поміняємося.

- Так, босе.

- За що мені це горе, Господи!

Ось зараз я добре розчула. Хапаю часточку апельсина і сердито жую.

- На чому ж ми зупинилися, чоловіче моєї мрії?

- Кхе-кхе... навіть так? - я, чесно, очманіла і вдавилася часточкою.

Тобто, я зараз Бєльський, а він озвучує, нібито мене? Хоч би нас не забрали до психлікарні.

Ще більше часу з Бєльським і задумаюся, чому я не п'ю напої з міцним градусом? Може, вже час починати?

- Ну, звичайно, ти ж моє ясне сонечко, - не соромиться нахабна босівська пика.

- Слухаю тебе, не тягни, - озвучувати боса приємно.

Я навіть розправила плечі, намагаючись його позу повторити. Як він там бровами рухає? Насупилася.

- Пробач, що змушую чекати. Ти ж у мене такий гарячий і нетерплячий, - розпливається Кирило, в сенсі я, білозубою сяючою усмішкою.

- Ще б пак! - з важливістю пирхаю. - Тисяча красунь стоїть у черзі, а я сиджу тут і витрачаю на тебе дорогоцінний час.

Бос посувається ближче і пальцями перебирає по скатертині до моєї руки. Накриває не грубо, не хапає, як я, а легкими дотиками, немов пестить.

Ух, і душно у цьому ресторані. З'явилися непрохані мурашки.

- Дякую, о дякую. Ти навіть не уявляєш, Кирило, яка я щаслива. Ти зробив мені найкращу пропозицію в житті. Ще й заплатиш за це. За що мені таке величезне щастя?

Тобто, як я, то горе для нього. А він для мене щастя?

Та ще чого не вистачало.

І взагалі, я б так ніколи не розмовляла. Зображує якусь безмозку курку.

- Сама знаєш за що, - всередині вже скаженіти починаю, але перша не перериваю гру. - За те, що будеш вміло прикидатися. Слухатися. Виконувати накази. Тільки спробуй мене кинути. Візьму пилу і наздожену!

- Ну, Вікторіє, яка ж у тебе бурхлива фантазія, - начальник сміється голосно і заразливо. Не можу стриматись і теж хіхікаю.

Хоча б повеселила Бєльського. Не такий вже він і злюка, коли не бурчить і не командує. Краще не буду хвалити, а то він, дійсно, чоловік гарячий. Швидко впадає у сказ, трохи що.

- Будуть батьки, звісно ж, - Кирило повертається до нашої перерваної теми. - Брат скоріше за все приїде з дружиною і племінником. Він таке шоу не пропустить. Ще можуть заглянути дядько, брат батька, з дружиною і моїм двоюрідним братом. Серед усіх лише мій двоюрідний брат Алекс є найбільш адекватним. Про нього взагалі можна забути і не перейматися.

Еге-еге, адекватний брат Алекс. Так я і повірила.

У моєму уявленні "нормальності", в першу чергу йде старший Бєльський, наш генеральний. Він солідний, серйозний чоловік. Чула, що багато чого домагався сам. Його старший син Михайло також викликає повагу. В офісі його називають прискіпливим начальником. Він вимогливий, роботою горить і вірний дружині.

Що говорять про Кирила Олексійовича? "Ох, який красунчик», «Я б йому дала прямо з розбігу», «От би з ним удвох застрягти на годинку в ліфті» - і це тільки мала частина того, що я наслухалася. Мовчу вже про фантазії Маринки, вона його навіть сфоткати примудрилася і перед сном милується.

Коротше, хто адекватний для Кирила, той має бути схожий на нього.

- У нас ще буде час до вихідних все обговорити, відрепетирувати. Головне, щоб ти не поводилася занадто затиснутою.

- Спробую, випишу ще…

Не встигаю доказати, до нашого столика підлітає знайома засмагла фурія з копицею білястого волосся. Прикриваю голову. Не хочеться, щоб туди прилетіло тарілкою.

- Ти з нею? Водиш її скрізь, а про мене забув? - зал ресторану наповнюється істеричними криками.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍