Читати книгу - "Магія крізь час, Мiла Морес"

Є одна вада в тому, що я зараз вовк. У моїх руках немає меча.

Наступного моменту на мене щось упало. Від несподіванки я обернулася в людську подобу, про що відразу ж пошкодувала. Голе тіло опинилося на колючих брудних гілках. Не змогла збагнути, що ж мене накрило зверху, але відчула, як щось тягне мене за ноги, точніше за одну ступню. Животом і грудьми відчуваю кожну ямку, кожну гілку, шкіра подерта, страшно пече, а тварюка тягне мене в невідомому напрямку. Зігнувшись абияк, я таки розгледіла, хто саме мене спіймав. Це та сама розлютована мамка, чиїх дитинчат я трощила трохи раніше. Вона готує мені страшну помсту, якщо досі не зжерла, а кудись тягне. Саме час натиснути кнопку на браслеті, викликати братів, але як мені потім все це пояснити? Напевно, це менше, про що варто хвилюватися. Як добре, що Калеан придумав, як зробити браслети таким чином, щоб вони не зникали після перетворення на звіра.

Вирішила випробувати ще кілька своїх методів боротьби із монстрами. Кидаю вбивчі заклинання, тараторю безперервно, переміщаю гілки в морду тварюки, але ефекту це дає мало. Від моїх заклинань жахлива мамка лише трохи смикається. Для неї це як голка для слона.

Почався схил. Вона тягне мене вниз. Чи під землю?

Ну все, настав час натискати браслет.

Тільки я потяглася до кнопки, як моя голова зустрілася з чимось твердим, наче налетіла на камінь. Біль пронизав все тіло. Спроби натиснути кнопку силою думки не дали результату.

- Браслет… кнопка… Калеан…

Я вимкнулася.

Шурхіт… хрускіт гілок… удар… гарчання… гучне падіння… головний біль… очі не розплющуються… я лежу на брудних гілках… біль… спалах… вогонь… меч… руки… плече… я пливу… запах поту… темрява.

- Аліто! Аліто, прокинься! Заради бога, прокинься!

- Калеане? - вимовляю вголос, але власного голосу не чую.

Насилу розплющую очі, в них б'є тьмяне світло. Схоже, незабаром світанок. Цікаво, чи з цієї гори можна милуватися, як сходить сонце? Напевно картина неперевершено красива. Я давно не зустрічала світанку на природі.

- Аліто, слава богу! – Калеан притискає мене до себе. - Випий ось це. Сиріан тебе зцілив, бальзам допоможе відновити сили.

- Треба її перемістити додому, - чую поруч Кірама.

- Вона була в простирадлі чи ти вкрив? – запитує Елім, але я поки що не бачу його обличчя.

- Ні, я знайшов її в такому вигляді, - відповідає найстарший.

- Що тут сталося? - У голосі Еліма здивування. – І що вона тут робила? Аліто, навіщо ти прийшла до цього лісу?

Елім відчуває свою провину, тому що саме від нього я дізналася, що иснує таке місце, в яке заслали наймерзенніших тварюк.

- Розберемося вдома. Їй треба відновитися.

Калеан взяв мене на руки, ми переміщаємося додому. За нами слідом йдуть два брати. Я відчуваю їхню присутність. Емоції пульсують через край. Не треба бути емпатом, аби зрозуміти, що вони відчувають. Кожен хоче зараз облаяти мене, але в той же час вони відчувають полегшення, тому що я жива.

Вдома мене поклали в ліжко, але ніхто не поспішив вийти. Три брати крокують по кімнаті, розмовляють подумки, виключивши мене із загального чату. До мене повертаються сили, відчуваю легкість у тілі, голова поступово свіжішає, я відновлюю звичний стан. Заважає тільки почуття провини.

- Аліто, навіщо ти це зробила? - Калеан питає спокійно, я мовчу. - Ти хотіла, щоб він прийшов по тебе?

Продовжую грати у мовчанку. Три брати дивляться на мене в очікуванні відповіді. Зараз треба схлипувати, щоб вони мене пожаліли і дали спокій, але плакати не хочеться.

- Хто виніс мене з лісу? – після довгого мовчання запитую всіх присутніх.

- Я думав, ти сама вийшла, - каже Калеан, бо він прийшов першим на виклик. - Ти натиснула браслет двічі. Прийшли ми з Кірамом, а Елім приєднався за власним бажанням.

- Не думали же ви, що я продовжу спати після двох сигналів? – молодший злегка підвищив голос.

- Я не натискала браслет... не змогла. Звідки взялося простирадло? - Згадую все, що встигла почути на тому пагорбі.

Брати переглянулися, продовжують розмову подумки. Обговорюють щось таке, що моїм вухам краще не чути. Я здогадуюсь, про що йдеться.

- Він був там. Це він мене виніс. І він натиснув на браслет. Не знав, як ним користуватися, тому натиснув двічі, - я зупинилася, щоб втягнути повітря і подолати хвилювання. - Він накинув на мене простирадло, напевно, чекав вдалині, поки ви з'явитеся.

Цього разу сльози стекли мимоволі, а губи здригнулися в легкій усмішці.

- Там нікого не було, коли я прийшов. Я відчув би присутність вовка.

- Значить, він пішов, коли ти з'явився, - болісно проковтнула, - підлий ублюдок.

- Аліто ... Навіщо ти це зробила? - Елім стурбований, я все ще не подивилася йому в очі, ховаю їх у просторі, аби не читати докір та біль в обличчі молодшого.

- Я так розважаюся.

Брати голосно простогнали, старший затулив обличчя руками. Я опустила погляд, почала копатися у своїх нігтях. Вони дуже брудні, потрібно відпарити всі свої частини тіла у ванні, а потім гарненько поспати.