Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Злочинець, Аманді Хоуп"

Глава 28

- Випий! - додала наказним тоном. – Це зілля знань, одразу станеш їхню мову розуміти, як рідну.

- Ух ти! – заявив той, із захопленням розглядаючи посудину.

А потім з легкістю відкрив і анітрохи не сумніваючись, випив. Ще раз переконалася, як він легковажний, навіть не сумнівався.

- Ваня, - почала я вчительським тоном. - Зараз ти станеш добре розуміти мову, але нікому не розповідай, що ти не з цього світу. І взагалі, навіть думай завжди рідною.

- Фу, яка гидота! - видав, кривляючись брательник, і повернув мені порожню посудину, ніяк не відреагувавши на мою промову.

Для перевірки зразу ж заговорила з ним місцевою мовою, і Ванька з легкістю мені відповів.

– Класна штука! - додав він, пройшовши випробування. - А що тут ще є цікавенького?

І потягнувся своїми загребучими ручищами до поличок із бульбашками.

- Нічого! - перекрила йому дорогу розкинувши руки. – Я поки що мало знаю. Незнайомі препарати, тобі, як медик кажу, краще і в руки не брати.

Хлопчик похнюпився трохи, але запал свій не витратив.

- Ляль, а покажеш мені свою магію? - до нього повернувся дитячий настрій.

- Ні, - кинула різко. - Я втомилася, та й не можна її для пустощів витрачати. Дай, гляну, що там у тебе.

Почала знімати з нього зброю, за ними сорочку, продовжуючи базікати.

- Потім тобі все поясню. Тепер треба вирішити, як далі бути. Нам із тобою не можна показувати, що ми рідні. Я тут ніби дочка лікаря. А в нього дітей більше немає. Треба придумати, як бути. Є тут одна людина…

Не встигла я домовити, над головою, як грім серед ясного неба пролунало:

- Що тут відбувається?

Ми дружно обернулися.У проході стояв саме той, кого найменше зараз хотілося бачити, Чорний дракон, своєю дуже злою персоною.

- Ванько, тільки мовчи! - процідила я крізь зуби, з жахом уявляючи, що зараз буде. – Просто мовчи! Цей гад уміє читати думки!

Серце забилось, як божевільне, мізки запрацювали в стані підвищеної тривоги. У небезпечні моменти я зазвичай завжди сконцентрована та спокійна, як ніколи.

Головне відвести лихо від братика. Цей монстр у чорному вже казна-що собі нафантазував. Ситуація краще не вигадаєш! Саме час кричати: «Шухер! Рятуйся, хто може!»

- Ваша високість! – схилила голову, вітаючи принца.

Боковим зором помітила, що Ванька зробив те саме. Молодець! Схоплює на льоту.

Чорний навіть оком не моргнув, переводячи колючий погляд із мене на братика.

- Тут лікарня, - почала, намагаючись тягнути час. - Я оглядаю пораненого воїна.

Відповідь навіть для мене самої прозвучала невпевнено. Зважаючи на похмурий вигляд Дракона, можна і не намагатися виправдатися, не повірить. Що ж, сам нарвався. З якого дива я повинна виправдовуватися? І брата образити не дам. Хай тільки спробує якось нашкодити йому!

- Ви щось хотіли? - запитала, у свою чергу, окидаючи принца неприязним поглядом.

Його високість, здається, зрозумів мій настрій, але відступати не збирався. Дражнити бика червоною ганчіркою остання справа, але зараз краще взяти вогонь на себе. Іван ще ні в чому не розібрався, може такого наробити. Та й цьому лускатому телепату нічого не варто його прочитати.

Принц мовчав, і я вже почала нервувати. Сподіваюся, він не візьметься прямо тут мечем махати. У голові вже народилася ідея, як Ваньку з-під удару відвести. Добре пов'язку я ще не встигла з нього зняти. Але саме зараз братик вирішив втрутитися. Не уявляю, що йому в голову стукнуло, але він несподівано ляпнув:

- Чого цей мужик на тебе так вирячився? - І руку на рукоятку меча поклав.

У мене всередині все похололо. Знайшов коли викаблучуватися! До чого ж вчасно у ньому прокинулася братське бажання захищати. Добре хоч спитав рідною мовою, може, вдасться все виправити.

Але моїм надіям не судилося збутися, Його Високість, мабуть, вловивши загрозу в голосі братика, рушив до нас назустріч. Повільно, ніби хижак побачив здобич і вже передчуває її смерть, при цьому, не зводячи з мене очей.

Моє серце, здавалося, почало битися в такт його крокам, і готове було вискочити з грудей. Зараз я по-справжньому злякалася за свого безмозглого хлопчика. Що ж робити?

- Ви сьогодні ж переїдете до мого дому! - заявив зовсім несподівано Його Високість, таким наказним тоном, що мороз пройшов по шкірі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍