Читати книгу - "Подвійна заборона для мільярдера, Тала Тоцка"

— Мені потрібно снідати на терасі, Марку, — як не намагаюся, не виходить приховати жаль. — Янніс із Менелаєм мають мене бачити. Я завжди тут снідаю, не варто давати їм ані найменшого приводу. А раптом поліцейські і з ними захочуть поговорити?

— Добре. Каро, — кличе, коли я вже стою на порозі, — у тебе є папір?

— Ти маєш на увазі аркуші для друку? Чи потрібен зошит?

— Давай для друку. І олівець.

Несу те, що він просить, а коли збираюся йти, Марк утримує мене за руку.

— Можеш поправити мені подушку?

Я хочу відмовитися і навіть обличчя роблю обуреним. Але руки самі тягнуться, беруться за подушку, збивають її, піднімають вище. Марк піднімається, спираючись на лікті, і я опиняюся з ним віч-на-віч.

Його губи в такій недозволеній близькості, що всі мої мурашки вмить прокидаються і очманіло починають носитися по тілу, викликаючи тремтіння і в ногах, і в руках.

Громов не може не бачити, який чинить на мене вплив, але й не думає зупинятися. Він топить мене в штормовій синяві своїх очей, і тільки Козинак, який стрибає до нього на ліжко, рятує мене від цілковитого потоплення.

— Приємного апетиту, Марку, — сиплю як бувалий прокурений моряк і форменим чином рятуюся втечею, не даючи рукам Громова міцно влаштуватися на моїй талії.