Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу-4, Марина Сніжна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я побачила, як до демоніта наближається Гілера, обіймає його зі спини і шепоче щось заспокійливе. Вона ніби намагалася стати частиною його життя в переломний момент. Показати, що завжди буде поряд.
Як і вони, я безпомилково вловила момент, коли серце нещасної перестало битися. Енній випустив її з обіймів і застогнав, обхоплюючи голову руками. Щось усередині нього зараз остаточно перебудовувалося. Усувало залишки того, що становило частину його людської натури. Гілера розвернула демоніта до себе і з силою обхопила голову, змушуючи вткнутися обличчям у свою шию.
– Все добре, мій хлопчику. Тепер усе буде добре.
Не знаю, скільки вони простояли так, наче злившись у єдине ціле. Енній хапався за Гілеру так несамовито, ніби саме в ній зараз бачив єдину опору. Але через кілька хвилин все ж таки відсторонився. Кивнув на тіло дівчини, що зламаною лялькою лежала на кам’яній бруківці, і глухо промовив:
– Що будемо з нею робити?
– Я про все подбаю, мій хороший, – м’яко відгукнулася Гілера і погладила його по щоці.
У цей момент тіло дівчини ворухнулося. Але якось неприродно. Наче забуло, як взагалі треба це робити. Прокляття! Я закусила губу, усвідомлюючи, що вона перетворилася на немертву. Варто комусь побачити її в такому стані, як відразу зрозуміють, що до смерті нещасної приклали руку вампіри.
Навіть не знаю, що відчувала з цього приводу. З одного боку, хотілося відплати для цих двох, для кого людське життя – бруд під ногами. З іншого – не знаю, чому, але я не хотіла, щоб Еннія знищили, завдали йому шкоди.
Кудись зникла ненависть до нього. Залишився лише жаль. Я жаліла цю істоту зі зламаною психікою, якій виявилося не під силу впоратися з трагедією, що змінила його життя. Володар не повинен був перетворювати його на одного з собі подібних. Напевно, він тепер і сам це розуміє. Але з поваги до Гілери все ще дозволяє Еннію жити. Але що буде, коли він дізнається про те, що зараз сталося?
Крик застряг у горлі, коли я побачила, як у віддаленні з’являється темна постать, створена з чорного туману. В ній яскраво світилися лише синьо-червоні очі. Гілера в цей момент скрутила шию дівчини, обриваючи її муки. А потім дістала ножа, збираючись інсценувати інший злочин. В якому аж ніяк не запідозрять участь вампірів.
Шиплячий голос Володаря змусив її руку смикнутися, коли вона проводила по грудях дівчини гострим лезом.
– Гілеро!
Енній побілів як крейда і відступив на крок. Володар, не блимаючи, дивився на нього, хоч і звертався до жінки.
– Я ж говорив, що ця істота небезпечна. Тепер і сумнівів немає, як з ним треба вчинити.
– Це була моя ідея! – Гілера відкинула ніж і встала перед Еннієм, затуляючи його власним тілом. – Мене і карай!
– Хочеш сказати, що це була твоя ідея – вбити невинну дівчину?
Вона промовчала, але всім виглядом давала зрозуміти, що не відступиться. Володар примружився, від чого його очі спалахнули нестерпно-яскравим світлом.
– Ти ж розумієш, що це найкращий вихід. Ми припустилися помилки, коли вирішили перетворити цю істоту на одного з нас.
– Тоді вбий і мене! – обличчя Гілери смикнулося. – Моє життя давно вже втратило будь-який сенс... Так було до його появи... І ти про це знаєш.
Володар мовчав так довго, що обличчя Гілери набуло якогось приреченого неживого виразу. Я вразилася черговому доказу того, наскільки сильні її почуття до демоніта. Вона дійсно краще помре, ніж буде жити без нього.
Почулося важке зітхання Володаря. Він роздратовано гаркнув:
– Будь по-твоєму! Нехай живе. Але я не хочу більше бачити його в Кривавому Притулку. Відтепер тільки ти за нього відповідаєш. Нехай це буде лише твій головний біль.
Обличчя Гілери осяяла радість.
– Ми поїдемо завтра вранці! – вигукнула вона. – Я відвезу Еннія якомога далі. Туди, де він нікому не зможе завдати шкоди. На кордон з дикими землями. Ми оселимося там удвох. У нашому з тобою старому притулку.
– Роби, що хочеш, – сухо обізвався Володар. – Сподіваюся, колись ти зрозумієш, що він того не вартий.
Гілера не стала заперечувати. Але в її очах читалася непохитна рішучість. Навряд чи якийсь вчинок Еннія переконає її зректися його, хоч би яким виявився жахливим.
– Забери його з моїх очей! – прошипів Володар, наближаючись до них.
– А як бути з цим? – Гілера кивнула на нерухоме тіло дівчини.
– Я сам розберуся.
Якийсь час він пильно дивився на нещасну. Раптом її охопила чорна в’язка субстанція. Я закрила рота долонею, охоплена жахом. Тіло шипіло і плавилося, наче під впливом кислоти. І незабаром від нього залишилися лише чорні плями, які розчинилися самі собою. Я і не підозрювала, що Володар на таке здатний! Настільки досконало керувати сутінковою енергією!
– Мені шкода її, – тихо сказав він, дивлячись на те місце, де щойно лежала юна дівчина. – Вона не мала вмирати ось так.
На обличчі Гілери проступив трохи винуватий вираз.
– Наскільки я зрозуміла, в неї є хвора сестра. Ми могли б допомогти цій родині. Анонімно.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Втікачка з Сутінкового світу-4, Марина Сніжна», після закриття браузера.