Читати книгу - "Закохай мене в себе , Вікторія Вецька"

Розділ 10

Максим

Сьогодні я хочу вивести Мирославу на ревнощі, щоб знати для себе, чи варто боротися за серце цієї красуні, чи ні. Я вирішив купити великий букет тюльпанів саме таких, які вона любить, але дарувати їх, я буду їй не зразу, а в кінці. Якщо в неї є якісь почуття до мене, то вона обов’язково почне думати для кого цей букет, і її ревнощі будуть помітними. А якщо ж їй байдуже, тоді я просто зникну. Розпочну нове життя в іншій країні, і залишу її в спокої. Особисто мені б хотілося побачити її ревнощі, адже покидати країну і більше ніколи не бачитися з Миросею, зовсім не хочеться. Але я не можу змусити її покохати, якщо її тіло і душа геть не тягнеться до мене.

Мені здається, що в Мирослави є певні почуття до мене, але вона боїться їх показувати та розкрити. Цікаво було б глянути на чоловіка, в якого вона закохалася або на хлопця, але більш схиляюся до того, що ця людина була на років десять старша за неї. Це ж наскільки потрібно бути нікчемним чоловіком, щоб настільки завдати болю молодій зовсім юній дівчині.

В кожної людини є свій біль, який ніколи не полишає його чи її! І я не є виключенням! Я постійно відгороджувався від людей, не дозволяючи показувати їм себе справжнього, почав надягати костюми та сорочки, щоб бути в їхніх очах іншою версією себе. З дитинства я був вразливим і співчутливим хлопчиком. Постійно допомагав бабусям, дідусям відавав свої кишенькові гроші людям, які просять милостиню.

Мені постійно було всіх жаль, але мене ніхто окрім сестри та хатньої робітниці не жалів. Батько хотів щоб я був його копією, а коли я не хотів щось робити, він бив мене ременем сподіваючись, що це допоможе змінити мою думку. Та я був впертий і впевнений в своїх цілях та планах. Мені хотілося бути перш за все собою. Коли мені хотілося малювати я втікав в далекий куток саду де ніхто окрім садівника там не ходив, і спокійно сідав собі під дерево та малював. Це допомагало мені відволіктися і зануритися в щось хороше та приємне. Зазвичай батько коли бачив мене за цією справою, забирав олівці і розривав усі листки. Та хатня працівниця завжди таємно приносила мені листки та олівці або фломастери, і я малював.

Перший рік занять кінним спортом, я займався таємно, а потім коли батько дізнався, що я маю там не поганий успіх і їзджу на різні змагання, він лише махнув на це рукою. Матері ж завжди було байдуже на мене. Враховуючи той факт, що вона була психічно хворою і часто лежала в лікарнях, я мало її бачив, а якщо бачив то я не повинен був підходити до неї ні на крок, адже коли я це робив вона починала верещати.

Все почалося з того, що в матері після мого народження почала післяпологова депресія, вона постійно думала, що в неї мала народитися донька, а не син. В той час коли я був ще зовсім малюком, матір не одноразово хотіла мене придушити подушкою, але батько завжди вчасно втручався і не дозволяв їй цього зробити. Після цього батько декілька разів на рік відправляв матір до психлікарні, а сам розважався з своїми коханками.

Здебільшого нашим вихованням займалася хатня працівниця, а батько лише тоді коли, в нього на це був вільний від роботи час. Глянувши на годинник я зрозумів, що вже час їхати по Мирославу, а то ми так на концерт запізнимося.

Приїхавши по Мирославу, я побачив її з вікна автомобіля, в червоній сукні з якої досить помітно виглядало її декольте, червона помада на губах, макіяж. Очевидно вона хотіла справити на мене враження. І в неї це вдалося, я б сказав навіть сильно! Якщо вона і надалі так, продовжить спокушати мене своєю красою, то мого терпіння на довго не вистачить. Сівши в авто, Мирослава зразу окинула оком букет, напевно думала, що я його зараз подарую їй, але я навіть не збирався це робити.

 

Мирослава

Після обіду я почала збиратися на концерт своєї улюбленої групи. В принципі мені було навіть трохи байдуже, що я іду туди з Максимом, адже як на мене це на багато краще чим з В’ячеславом. Вдягнувши на своє спокусливе тіло червону сукню з добре відкритим декольте. Я вирішила для більш досконалого образу намалювати губи червоною помадою, а також зробити стрілки та підвести вії. Нанесла на щічки трохи рум’янцю, та зробила більш помітні скули, розпустила волосся. І мій образ неприступної леді готовий.

Щоб не було холодно, я вирішила доповнити свій образ чорною шкіряною курточкою. А також чорні туфлі на підборах, куди ж без них. І яка дама без сумочки! Такий собі червоно-чорний образ в мене вийшов. Глянувши на себе в дзеркало мені пригадалася пісня: «Червоне — то любов, а чорне — то журба». Я обожнювала співати цю пісню в дитинстві батькам, та на різних шкільних святах. Ця пісня несла в собі теплі і приємні спогади, де я ще була дитиною і тато був живий. А зараз я давно вже не та Мирославка, і тата більше немає з нами.

— Доню і куди це ти так зібралася?! – мовила мама, зробивши не дуже задоволений погляд. Чим і відволікла мене від думок про минуле.

— На концерт своєї улюбленої групи, – промовила я, і почала заглядати до в своєї сумочку, чи я все взяла.

— Невже ти нарешті підеш зі Славиком на концерт, – на обличчі у мами заграла щира посмішка.

—   З Максимом!

— Ясно, – байдуже пролунав голос мами, після чого вона пішла до себе в кімнату.

Дивно я то думала Максим їй сподобався, і вони найшли спільну мову, але її реакція говорить про інше. Мама як завжди грає роль. Вийшовши з під’їзду на мене вже чекав у своєму автомобілі Максим, який був здивований моїм образом настільки, що навіть завмер від здивування, і дивився на мене добрячу хвилину.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍