Читати книгу - "Принц Єгипту, Олександра Малінкова"

ГЛАВА 8

         Марина вийшла з душу, загорнута в довгий білосніжний халат. Всілася в крісло на терасі свого номеру, притиснувши коліна до грудей.

         Внизу на всю гриміла музика, народ веселився. Вечір видався достатньо теплим, на небі жодної хмаринки, тільки повний місяць на небосхилі та розсипані зірки.

        Вона не встигла нічого пояснити Філу. Їх зустріч була занадто неочікуваною. Принаймні для неї так точно. Коли вона увімкнула свій мобільний телефон, який вимикала, доки була з Реймсом, то одразу прийшло сповіщення про декілька пропущених дзвінків. Феріт напевне подумав, що Марина знову встряла в чергову історію. Насправді, він не дуже далекий від істини. І в історію вона справді втрапила. Зараз між двох вогнів. Хоча вже ні. Філ ясно дав зрозуміти, що після цього не хоче її знати. Навряд чи пробачить, що вона не тільки не сказала, а ще й прийняла запрошення Реймса.

        Тільки знаходитися в чотирьох стінах зараз просто нестерпно. Від розуміння того, що ставши пішаком у чужій партії, своїми діями відштовхнула чоловіка, котрий для неї справді небайдужий.

          Дівчина повернулася до кімнати, скинула халат, одягнула спортивний костюм і вийшла з номеру. Ніколи не тамувала біль алкоголем. Декому допомагає, можливо і їй спробувати. Випити, щоб швидше прийшло забуття.

          Гірше ж вже просто не може бути! Чи може?

         В бар, який внизу вона йти не ризикнула. Побоялася знову натрапити на Феріта. Тому вибрала заклад  поряд з головним рестораном. Бармен виявився незнайомим. Раніше Марина його точно не зустрічала. Той додав щедру порції рому у кока-колу. Вилізла на високий стілець біля барної стійки. Осушила келих, та попросила ще. Тепло поступово почало розливатися тілом, додаючи впевненості в своїх діях і розкутості. Потрошку Марина почала розслаблятися, кров прилила до лиця, щічки зарум’янилися.

         Рядом намалювався статний чоловік, який запропонував пригостити шампанським. Відмовилася. Коли той спробував познайомитися, то випалила, що не знайомиться. Допила другу порцію свого напою, зіскочила з стільця й поспішила геть з цього бару, доки нав’язливий незнайомець відволікся на розмову з барменом.

         Бармен провів її поглядом і витягнув мобільний телефон з шухлядки, набрав номер.

- Філ, ти де зараз? Для чого мені? Просто щойно бачив ту блакитнооку симпадяжку, за яку ти попереджав, ну щоб дав тобі знати коли вона у щось встряне! То тобі ще цікаво? Так!  - Він оглядівся на всі боки. – Ні, ще нічого не сталося, але вона щойно пішла з мого бару напідпитку. Ти б приглянув далі сам, а то відчуваю, що пригоди її таки знайдуть. Ні вже пішла! Щойно. Наздоганяй.

          Марина вибралася з головного корпусу й спустилася по довгим сходам, які тягнулися й тягнулися вниз. Голова легенько паморочилася, зате серце стукотіло шалено, наче тільки що пробігла стометрівку. Вона не повечеряла, тому суміш кофеїну з алкоголем чинили непередбачувану для неї дію на мозок, та на її сприйняття реальності і координацію. Зрозумівши, що трішки не розрахувала з алкоголем, адже вживала його дуже рідко і в менших дозах, вирішила подихати свіжим повітрям. Можливо трішки посидіти на шезлонгу.

         Одні сходи змінювалися іншими. Головний корпус знаходився на пагорбі, тож до пляжу треба було добряче пройтися.

         Вчасно зупинилася біля понтону. Якщо перелізе зараз, спрацює камера і Філ одразу дізнається. Тільки от чи захоче її бачити, це вже геть інше.  

         Так і лишилася стояти неподалік, милуючись лінією горизонту. Місячною доріжкою, яка прямує до самого місяця по морю, яке зараз спокійне і нагадує дзеркало.

        Позаду почулися тихі кроки. Серце на мить завмерло, в роті одразу пересохло. А якщо це Філ? Що вона йому скаже? Почне виправдовуватися? Який сенс? Швидше за все навіть слухати її не захоче! Та ще й застане її нетверезою. Лише годину тому як пішов, а вона замість того, щоб лишитися в номері розгулює знову вночі пляжем. Може ще й подумає, що Марина святкує. Радіє. Вдало позбулася його та заарканила багатого залицяльника.

- Кто ето тут гуляет сам?*(текст розмови російською мовою*) – Почувся чужий бас на російській мові десь позаду.

         Марина різко розвернулася на голос і відскочила. У світлі ліхтаря побачила двох чоловіків. Один трішки молодше в шортах та футболці. Інший виглядав, як справжній «тіпочок». Ну точно як у фільмах, з далекої периферії, забитого району десь у Нижньому Тагілі. Навіть спортивний костюмчик був точно у тему. Не вистачало лише кепки і пакету з насінням.

- Какая ципанька *, - процідив скрізь зуби перший і сплюнув.

- Как насчет тройничка?* – Поцікавився другий і зробив крок до неї.

- Відваліть, я не електрик, шукайте розетку у іншому місці!

- Да эта ципа такая как нужно!* – Вони переглянулися.

- Слышишь малая, чего дерзкая такая? Может тебе ещё бухлишка? Так я сбегаю, пока мой братан тебя на матах…*

       Марина піднирнула під цеп огорожі на понтоні, яку зазвичай перелазила зверху, але в цьому випадку, якось було не до того чи чисті будуть коліна.

- Куда она ломанула? В догонялки что ли надумала поиграть? * – Роздратованим тоном продовжив щасливий володар спортивного костюма фірми Абібас й, кинувши недопалок на пісок, став теж перелізати огорожу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍