Читати книгу - "Виходь за мене, милий, Міа Натан"

- У цьому я не сумніваюсь! У вашій цивілізованості! А ще у тому, що вона хоче тебе!

Тут машина зупинилась, ми приїхали додому. На щастя Максима! Він не встиг відповісти.

Я була дуже роздратована. Швидкими кроками попрямувала до спальні. Він йшов за мною.

- Сонечко, все зовсім не так! У неї є коханець!

Я стала у дверях спальні.

- Дай мені побути самій. І прошу, не принижуй мої розумові здібності. Ти сам казав, що він старий.

- Я такого не казав. Я сказав, що він старший від неї.

- На пів століття?

- Перестань. Йому ще немає п'ятдесяти. Сорок з хвостиком. Й він у гарній формі.

- Он як! Хай би в неї було з десяток тих коханців, вона все одно...

Я не встигла продовжити. У Максима задзвонив телефон. Він дістав його з кишені. Я встигла помітити напис на екрані — Аніта. Мої нерви не витримали й я з усієї сили грюкнула дверима перед його фізіономією. Брехливий засранець!

Сльози підступили до очей! Як же я її ненавиджу!

Аніта, як кровожерлива акула — людожер, що вже спробувала людської крові! Відігнати її практично неможливо! Тільки вбити!

Вбивати її по-справжньому я, звичайно, не збиралась. Хоча інколи дуже хотілося!

Я ніколи з нею не розмовляла. Аж якось одного не чудового дня ми зустрілись у пекарні у нас на районі. Ну, як зустрілися. Вона спеціально приїхала поговорити зі мною. Діло було так.

- Привіт, Катю! - почула я за спиною жіночий голос.

Здивовано обернулась та здивувалась ще більше. Аніта!?

- Дуже рада нарешті познайомитись! Я давно просила Максима нас познайомити особисто. Але він, чомусь, весь час віджартовується. Хоча дуже часто про тебе згадує.

Вона намагалась навіяти думку, що вони близькі друзі, а може й щось більше.

- А про тебе він зовсім не згадує. - не витримала я, хоча попервах хотіла просто мовчки піти. Ми, дикунки, можемо собі це дозволити!

- Так зазвичай і буває в таких ситуаціях. Жінкам не дуже розповідають.

На секунду в мене перехопило подих. От лярва! Хоче мене впевнити, що вони коханці!

- Та й що ж це за такі ситуації? Дуже цікаво!

- Коли дружина безпідставно ревнує чоловіка. Я власне давно хотіла якось це виправити. Пояснити все.

- А, так от воно що! Дякую за турботу! Так далеко їхати, щоб пояснити!

- Не зовсім так. - Вона подивилась кудись на вулицю крізь ідеально прозору вітрину. Я простежила її погляд й побачила Максима, який поспішав сюди вулицею. - Просто ми з Максимом домовились тут зустрітися.

Цього я витримати вже не могла. Аби не вчепитися їй в обличчя, а ще гірше, не розплакатись перед нею (Стримати підступаючі сльози я була не годна!), розвернулась й стрімко пішла геть.

У дверях зіткнулась з Максимом. Глянула в його безсоромні очі й зрозуміла, що це вже край! Зараз прорве! Кинулась прожогом геть! Якомога далі від нього, від неї, від них! Щоб вам! Нічого не бачила за сльозами! Не знала, куди йду! Аби подалі! Не чула, як він кликав мене! Зупинили мене лише його сильні руки. Він схопив мене, благав зупинитися, послухати його. Але я не могла. Я виривалась, що скажена. Він якось примудрився, втримуючи мене однією рукою, іншою зупинити таксі. В прямому сенсі, запхав мене в машину.

- Заспокойся! Катя! Спокійніше! Почуй мене! Вона провокує тебе! Не піддавайся! Заспокойся! Я все поясню!

Його слова потроху почали доходити до моєї свідомості. Я потихеньку почала заспокоюватись.

Раптом у нього задзвонив телефон. Це була вона. Він подивився на мене й підняв слухавку. Голос його був вкрай роздратований.

- Якого біса?! Не дзвони мені більше! Й, навіть, не намагайся підходити до моєї дружини!

Вона спробувала щось сказати, але він поклав слухавку.

- Я не розумію, — ледь чутно сказала я. - Ти сказав, що сьогодні будеш пізно, бо маєш багато роботи. Ти сказав, щоб я тебе не чекала, вечеряла й лягала без тебе. Й тут виявляється, що у тебе з Анітою домовлена зустріч. Увечері, у нас під хатою. Й ти біг на цю зустріч, що молодий сайгак. Це як взагалі?

- Я біг не до неї, а до тебе.Вона подзвонила й сказала, що збирається зустрітись з тобою у твоїй улюбленій пекарні. Що хоче розповісти правду про нас. Але єдина правда, що немає ніяких нас. Я боявся, що ти їй повіриш. Боже, це якась тупість. Я весь час виправдовуюсь невідомо за що!

- Так, це дійсно тупість! Я весь час змушена вислуховувати абсолютно тупі відмазки!

- Але я говорю правду! Я ніколи не обманював тебе і не збираюся. І я ніколи, почуй, будь ласка, НІКОЛИ не зраджу тобі. Якщо колись я закохаюсь в іншу (в чому сильно сумніваюсь), я скажу це прямо. Сподіваюсь, ти вчиниш так само.

Я не встигла нічого відповісти, ми приїхали додому.

Мовчки піднялися у квартиру, мовчки перевдягнулися.

Він, на свою біду, таки вирішив закінчити розпочату в таксі бесіду.