Читати книгу - "Убивчий білий, Джоан Роулінг"

тицьнув тлустим пальцем на вікна мистецької галереї.

— Так і не довчився на бакалавра мистецтв,— провадив Чизвелл.— Власник — мій друг, погодився його взяти. Жінка думає, що він безнадійний. Збив на машині матір маленької дитини, на смерть. Був під наркотиками.

Страйк мовчав.

— Ну, бувайте,— сказав Чизвелл, ніби виринувши з меланхолійного трансу. Він знову простягнув пітну долоню, яку Страйк потиснув, а тоді рушив геть, замотаний у важке пальто, геть недоречне чудової червневої днини.

Страйк пішов по Сент-Джеймс-стріт у протилежному напрямку, на ходу дістав мобільний. Робін відповіла на третьому сигналі.

— Треба зустрітися,— без преамбул сказав Страйк.— У нас нова справа, велика.

— Чорт! — відповіла Робін.— Я на Гарлі-стріт. Не хотіла тебе смикати, бо знала, що ти з Чизвеллом, але дружина Енді зламала зап’ясток — упала з драбини. Я сказала, що нагляну за Жуаном, поки він везе її до шпиталю.

— Трясця. А Барклей де?

— Досі на Вебстері.

— Жуан у себе в консультації?

— Так.

— Тоді ризикнемо,— сказав Страйк.— У п’ятницю він зазвичай їде одразу додому. Справа нагальна, я маю тобі розповісти особисто. Зможеш приїхати до «Червоного лева» на Йорк-стріт?

Відмовившись від алкоголю на обіді з Чизвеллом, Страйк хотів пінту пива, а не повертатися до офісу. Якщо в «Білому коні» в Іст-Гемі він у цьому костюмі вирізнявся, то для Мейферу вигляд мав якраз доречний, тож за дві хвилини Страйк уже увійшов до «Червоного лева» на вулиці герцога Йоркського. То був невеличкий вікторіанський паб; мідні оздоби й вітражі нагадали Страйкові інтер’єр «Тоттенгему». Взявши за столик у кутку пінту «Лондон прайду», він пошукав на телефоні відомості про Деллу Вінн і її чоловіка й почав читати статтю про прийдешні Параолімпійські ігри, в якій багато цитували Деллу.

— Привіт,— за двадцять п’ять хвилин сказала Робін, кинувши сумку на стілець навпроти нього.

— Щось питимеш? — поцікавився Страйк.

— Сама принесу,— відповіла Робін.— Ну що? — спитала вона, повертаючись за дві хвилини зі склянкою апельсинового соку. Страйк усміхнувся, побачивши її неприховану нетерплячку.— 3 чого така метушня? Що там Чизвелл хоче?

Паб, який складався з підковоподібної кімнати навколо єдиного шинкваса, вже щільно заповнили чоловіки й жінки в діловому вбранні — хто рано почав вихідні, а хто, як Страйк і Робін, закінчував за пивом роботу. Притишеним голосом Страйк переповів свою розмову з Чизвеллом.

— О,— апатично мовила Робін, коли Страйк нарешті закінчив вводити її в курс справи.— Тобто ми... будемо шукати бруд на Деллу Вінн?

— На її чоловіка,— виправив Страйк,— і Чизвелл наполягає, що це називається «козирі».

Робін промовчала й відпила свого соку.

— Шантаж протизаконний, Робін,— нагадав Страйк, правильно витлумачивши занепокоєний вираз її обличчя.— Найт намагається витрусити з Чизвелла сорок штук, а Вінн хоче вигнати його з посади.

— І тому він збирається їх шантажувати у відповідь, а ми йому допоможемо?

— Ми щодня розкопуємо бруд на різних людей,— грубо відповів Страйк.— Трошки запізно для докорів сумління з цього приводу.

Він зробив великий ковток з кухля, роздратований не тільки реакцією Робін, а й тим, що не зміг приховати обурення. Робін живе зі своїм чоловіком у прегарному будинку зі звідними вікнами на Олбері-стріт, а він так і сидить у двох кімнатах з протягами, та й звідти його можуть виселити забудовники. Ніколи раніше агенція не мала завдань, які означають повний день для трьох людей — може, на кілька місяців. Страйк не збирався вибачатися за те, що охоче на нього згодився. Він багато років працював і стомився від того, що його одразу тягне у злидні, тільки-но в агенції забракне роботи. Він має на свій бізнес амбітні плани, які не втілити в життя без здоровішого банківського рахунку. І все одно Страйкові кортіло відстояти свою позицію.

— Робін, ми як адвокати. Ми завжди на боці клієнта.

— Ти вчора відмовив тому банкіру, який хотів знати, де його дружина...

— ...бо було в біса очевидно, що він завдасть їй шкоди, якщо знайде.

— Ну,— зухвало глянула на нього Робін,— а що коли оте, що вони мають на Чизвелла...

Та вона не встигла закінчити речення, бо високий чоловік, захоплений розмовою з колегою, врізався просто в стілець Робін і штовхнув її на стіл. Робін перекинула свій сік.

— Агов! — гаркнув Страйк, поки Робін намагалася струсити сік з промоченої сукні.— Не вибачитеся?

— О Боже,— крізь зуби буркнув чоловік, дивлячись на облиту соком Робін. Кілька людей розвернулося подивитися, що діється.— То я зробив?

— Та вже зробив,— відповів Страйк, встаючи й обходячи стіл.— І це не вибачення!

— Корморане! — застережливо мовила Робін.

— Ну, мені дуже прикро,— мовив чоловік, ніби ідучи на велику поступку, але придивився до габаритів Страйка і почав жалкувати вже значно щиріше: — Правда, я дуже перепр...

— Та йди вже,— загарчав Страйк.— Поміняймося місцями,— сказав він до Робін.— Хай наступний незграбний телепень врізається в мене, а не в тебе.

Зворушена і зніяковіла, Робін узяла свою сумку, яка теж просякла соком, і вчинила, як Страйк запропонував. А він повернувся до столу зі жменею паперових серветок, які простягнув їй.

— Дякую.

Важко було витримувати войовничий настрій, коли він добровільно сів на облитий соком стілець, щоб їй було зручніше. Все витираючи з себе сік, Робін нахилилася вперед і тихо мовила:

— Ти знаєш, чим я переймаюся. Тим, що сказав Біллі.

Тонка бавовняна сукня липла до тіла; Страйк рішуче дивився Робін у вічі.

— Я спитав про це Чизвелла.

— Та ну.

— Звісно, спитав. Про що би ще я подумав, коли він сказав, що його шантажує брат Біллі?

— І що він?

— Сказав, що на його руках смертей немає, але «з людини не можна питати за невмисні наслідки».

— Що це в біса означає?

— Я так і спитав. Він навів гіпотетичний приклад: чоловік впустив льодяник, а дитина підняла, вдавилася й померла.

— Що?

— Я теж не втямив. Біллі, я так розумію, більше не дзвонив?

Робін похитала головою.

— Слухай, дуже велика вірогідність того, що Біллі марить,— сказав Страйк.— Коли я переповів Чизвеллу слова Біллі, той не виказав ні провини, ні страху...

Щойно це мовивши, Страйк пригадав тінь, яка пробігла обличчям Чизвелла, і своє враження, ніби ця історія для Чизвелла не нова.

— То чим же вони шантажують Чизвелла? — спитала Робін.

— Щоб я знав,—