Читати книгу - "Знахар, Міхал Шьмеляк"

На дерев'яній ніжці, товстій і акуратно обтесаній, стояв квадратний "будиночок", а всередині нього, звісно, ​​задумливий Ісус. Хлопець озирнувся в пошуках закопаних ляльок, "плачок", як висловився таємничий одноокий чоловік. Нічого такого не помітив, але бачив кам'яні плити, щось як надгробки. Він уважно подивився на одну. Зелено-коричнева, з потертими від дощу літерами. Це була не мармурова плита, а грубо оброблений камінь. Хоча можливо, щоб вона була природно такою плоскою, та її затягнули сюди. Але чому в біса? Кшисєк витер її рукавичкою і спробував прочитати ледь помітні написи. Здається, він побачив слово "Емілька" і дату "1835". Був також криво вирізаний хрест. Це все. Всього він нарахував шістнадцять каменів. Мабуть, якесь кладовище. Але тут, посеред лісу? Він потягнувся до мобільного телефону, щоб зробити фото. Якщо викласти на якомусь форумі чи фейсбуці, хтось обов'язково пояснить, що це таке.

Раптом він щось почув, мабуть хтось ішов лісом. Хлопець обернувся і завмер. Це була не людина. Це був кабан. Величенький. Курва! Кабана хто бачить в лісі, той на гілку швидко лізе, залунала думка в голові, і він інстинктивно почав шукати підходяще дерево. Як на зло, самі тобі сосни. Тим часом ситуація погіршилася, бо звір його побачив чи винюхав, хтозна, що там дикі кабани робили. Він зробив два кроки назад, і тварина теж зробила два кроки до нього. Як швидко бігає кабан? Хуярить,будь здоровий! Знову два кроки. Кабан теж саме. Паніка взяла гору над усім розумом, хлопець відвернувся від звіра та почав тікати. До того ж, про який здоровий глузд тут іде мова? Тихо стояти? Тупати та кричати? Нерухомо лежати? Втеча здавалася єдиним розумним кроком, тож разом із панікою вона могла врятувати йому життя. Кшисєк біг і обіцяв собі не обертатися. Під час перегляду фільмів він завжди кричав на героїв: "Чого озираєшся, тікай!". Він не буде таким дурним, він побіжить.

Досить довго він дотримувався своєї тактики, навіть сам собі дивувався, що міг так довго бігти. Однак йому довелося переглянути свій план, оскільки перестрибнув через канаву, в якій щось побачив. Напевно, людину. Він зупинився і відразу розвернувся, щоб розвідати ситуацію. Ху, кабана не було. Звір його втратив. Хлопець почекав ще трохи, але не почув ні кровожерливих ратиць, ні того, що там є у засраного кабана, що топче лісову підстилку. Він був у безпеці. Кшись нахилився вперед, обіпершись руками на коліна, як радив його вчитель фізкультури початкової школи, щоб якнайшвидше перевести подих.

Трохи перепочивши, хлопець попрямував до канави. Може, це окоп? Що б це не було, всередині нього була людина. Хоча це могла бути й купа сміття. Скоро дізнаємось. Незважаючи ні на що, це був день, повний сюрпризів. Він знову озирнувся в пошуках кабана, але загроза, здавалося, минула.

Кшись підійшов до краю ями і побачив те, чого він справді не хотів бачити: справжнє мертве тіло. Він трохи здригнувся, але чомусь це не поставило його на коліна. "Це я крутий хлопець, — подумав він, — кабанів приборкую і знаходжу трупи". Мертвий виглядав свіжим, жодна кістлява рука з-під куртки не виступала. Це був чоловік, безсумнівно, його одяг більше нагадував міського жителя. Кшисєк дістав телефон і, трохи подумавши, набрав Якубів номер. Сто дванадцять могли б порушити умови договору.

- Ти не повіриш, що я знайшов у лісі.



Якуб і Генрі з'явилися на місці дуже швидко, приблизно через п’ятнадцять хвилин. Ну так, вони ж місцеві. Кшисєк коротко розповів Якубу перебіг подій по телефону, про кабана не згадував, не було потреби, хоча втеча від звіра, мабуть, не зменшувала його мужності. Колись він чув про людей, убитих кабанами, у них були ікла, які недаремно називалися шаблями. Або якось подібне. Коли він заговорив про таємниче кладовище, а потім про довгий і досить широкий рів, Якуб заявив, що вони знайдуть його без проблем. Факт. Знайшли. Вони приїхали на місце події на квадроциклі поліцейських кольорів. Їхали просто ровом. Побачивши хлопця, вони виїхали з канави та припаркувались неподалік.

– Сюди машиною не проб'єшся, – привітався Якуб.

Постояв над ямою з трупом, вийняв хустку і голосно вишморкався.

Генрі тим часом зняв шкіряні рукавички й одягнув одноразові. Він повільно спустився в рів і присів біля трупа. Чоловік лежав на животі і здавалося, що влаштував собі заслужену дрімоту.

– Свіжак, — почав він доповідати. – Може, кілька днів, а може, два тижні. Снігу немає, але вночі мороз, так що, може, витримав би добре. Дивно, що не покусаний. Жодна дичина не знайшла і не під’їла. – Він обережно підняв голову покійного. – Ай вай, а це він по голові одержав. Чужий, напевно ніхто з околиці. Злегка підмерз, сьогодні невеличкий плюс, відтає, - сказав він, а потім звернувся прямо до Якуба: - Ходи сюди, Кубо, потримай його. Заздалегідь одягни рукавички, вони в торбі на багажнику.

Через деякий час вони обоє стояли в канаві, Якуб злегка підтримував тіло, а Генрі обшукував куртку і штани.

– Ніяких документів, мобільного телефону, ключів. Нічого, щоб допомогло з ідентифікацією. У нього є тільки ніж. Його цим ножем вдарили у серце. Тож можна припустити, що це не самогубство.

– І що тепер? – запитав Кшисєк.

– Як що? – відповів поліцейський. – Викличемо кримінальних, подивимося, що вийде. Що винюхують лабораторнї? На око, може виявитися, що він помер приблизно в той самий час, що й Жарцувна.

– Її вбивця?

Якуб подивився на тіло і зняв рукавички.

- Хто знає. Якщо це її вбивця, значить хтось убив вбивцю. А може, це був тип, який налякав справжнього вбивцю і той затер сліди. Або це щось зовсім інше, наприклад, грибник, який йшов, вдарився головою об дерево і впав у канаву, наштовхнувшись на ніж.

– Поганий грибник, – сказав Кшисєк. – Нічого не зібрав.

– Паршивенький, – підтвердив Якуб. – У січні по гриби?

– Ти, молодий, як натрапив на нього? – запитав поліцейський.

– Я бігав собі. Просто.

– О, просто так? – було цікаво Генрі.

– Для спорту. Біжи, Польща! Що це, смертельно хворі люди, не можуть бігати за здоров'ям?

– Що за тобою гналося?

– Кабан, глядь! — випалив Кшисєк.

– Ну, тоді тобі подвійно пощастило. По-перше, він тебе не наздогнав, по-друге, ти знайшов ось цього типа.

– Але ж який був би заголовок, – сказав Якуб. – Його лікував знахар, а вбив кабан.

– Смійтеся, будь ласка. Я міський житель. Кабана бачив лише в гуляші. Єдина