Читати книгу - "Улеслива омана, Мирослава Білич"

Розділ 17

Спочатку ми хитрістю обдурювали гравців. Та це зовсім скоро стало ризикованим ділом, адже містом пішли слухи про наш тандем. Справу довелось покинути, та ненадовго, бо згодом Дімка відновив її у небаченій висоті. Він знайшов нам верхівку, яка давала завдання, а ми лише уміло виконували. Хто ті люди і звідки, я ніколи над цим не замислювалась, та й це була геть не моя справа. Бо я мала і так надто багато завдань.  З тих пір, від дурнуватої і юної сирітки Соні нічого не лишилось. Вона стала небезпечною панянкою, яка з легкістю може обіграти будь-якого багатія.

Та все ж, треба визнати, частинка минулого залишилась у ролі  дивної звички, яка несла у собі глибокий сенс. Після першого заробітку, на той час величезної для мене суми, я відчула сильний тремор у руках від азарту. Брат простягнув мені кілька купюр, які я прийняла із незрозумілими але приємними і сильними відчуттями. Цілий вечір кружляла по кімнаті у пошуках надійної місцини, щоб заховати їх. Чому так прагнула заховати? Бо нас у прийомній родині змушували всім ділитись порівну. Мені брат часто передавав усього, а от іншим майже нічого не приносили. Я не хотіла ділитись, тому у мене все відбирали силою, інколи, все до капки. Жалілась братові та він не міг нічого вдіяти, лише забирати мене на кілька годин звідти, щоб добре нагодувати. Це було важко у всіх можливих сенсах. Наші прийомні батьки не проявляли до нас любові, вони просто виживали як уміли і вчили цьому прийомних дітей. Саме того вечора я зрозуміла, що можна не виживати, а жити. Робити це у достатку, насолоджуватись кожним прожитим днем. Та спочатку, треба було дуже постаратись і заробити чимало грошей для забезпечення безтурботного майбутнього. Я заховала кошти і почала працювати. Спочатку над собою, навчилась з легкістю змінювати зовнішність, поведінку і манери. Я могла бути наївною блондинкою із невинними оченятами і ідеальним тілом. Або ж чорноволосою впевненою у собі панянкою із загадкою у стальному погляді. За світською вечерею, у розкішному ресторані, могла впевнено поводитись наче королева цього дійства, а могла розгублено оглядатись із опущеними плечима від того, що вперше опинилась у такому місці. Навчилась декільком мовам, щоб більше розуміти розмови вельмож за вечерями. Якщо треба було то підтримувала розмову потрібною мовою, якщо ні – уважно слухала інформацію із повним нерозумінням на обличчі. Розумілась на брендах, дорогих напоях, найкращих курортах, й інших важливих деталях звичних для розкішного життя.  Коли вдало завершувала чергову місію, відчувала за себе величезну гордість, бо я гралася із небезпекою і щоразу її вигравала. Я обдурювала тих, кого неможливо обдурити. Я навчилась маніпулювати багатими і розумними чоловіками. Змогла гратися з вогнем, при цьому, ніколи не обпікаючись.

Всьому рано чи пізно настає кінець. Навіть у тих людей, які ніколи про нього не замислювались. Мій кінець відбувся на далекому курорті... Доки я відволікала своєю красою і молодістю одного заможного бізнесмена, люди на яких я працювала відбирали у нього бізнес. І не дивно, що з ним так вчиняли, адже цей чоловік вразив навіть мене своєю скупістю. При величезних статках ми відпочивали у звичному готелі, який і на чотири зірки не дуже тягнув. Пили не дешеве, але точно не найкраще шампанське відпочиваючи на пляжі. Коли у нього задзвенів телефон, я видихнула з полегшенням бо ж знала, що скоро він жахнувшись почутим втече забувши про мене назавжди. Так і було, чоловік миттю кинув мені на рахунок скромну суму для повернення додому, попрощався і пішов. А я... через хвилину отримала суму більшу у кілька нулів, витерла фальшиві сльози з лиця, замовила пляшку найдорожчого вина і поїхала розсікати морські простори на персональній яхті. Коли повернулась додому і думати забула про того чоловіка, як і завжди, мене більше не обходила їхня подальша доля. Я працювала лише над минулим кожного з «об’єктів», як ми їх називали між собою з Дімкою. Вивчала вподобання в усьому, починаючи з захоплень закінчуючи їжею, щоб йти на завдання до чужої людини про яку знаєш все. Напевно це і було причиною моїх успіхів. Та останнього чоловіка я дуже недооцінила. Він поскупився на все, окрім помсти. Незнаю як, але знайшов мене і спробував вбити. У нього вийшло. Доки я висіла над прірвою, та й останні кілька днів після порятунку, я задумалась над своїм минулим. Згадала кожного обдуреного чоловіка. Зрозуміла, що роками приносила ні в чому переді мною невинним людям горе. Відчуваючи при цьому задоволення і гордість за себе. Зрозуміла, що дарма збирала гроші, бо вони могли мені більше ніколи не знадобитись. І що найгріше, про мене ніхто б і не згадав із оточення, бо кожен знав мою фальшиву роль. Це страшно. Дуже страшно дожитись до такого стану порожнечі і розчарованості в собі. Навіть у дзеркало важко дивитись, бо я не знаю хто на мене з нього дивиться. Роками я дуже пильно вивчала інших, настільки, що не думала про себе. Хто ж я?  Впевнена у собі різностороння жінка, чи бездушна і безжальна людина? Занадто розумна, чи зовсім дурна? Щоб розібратись знадобиться багато часу і сил. Я вже вирішила, що колишньою ніколи не буду. Бо хочу, нарешті, почати нормальне і повноцінне життя. Потихеньку очищуватись від бруду із вірою у себе, у інших людей, у майбутнє. Колишня Соня померла, її більше немає у моїй голові, а значить не буде і в серці. Не дарма ж я залишилась жити далі, мабуть це останній шанс, щоб перестати займатись самознищенням. Я вирішила. Я починаю з чистого аркуша.

Тільки омріяне визволення від ролі маріонетки, закінчилось навіть не почавшись. Дімка прийшов і поставив мене перед фактом. Вмить знищив усю надію, яку я встигла виплекати у своєму серці.

-Соню! Зараз все куди серйозніше ніж було раніше. У людини на яку ми працюємо великі проблеми. Ми або впораємося із цим завданням, або помремо. Ти уявити собі не можеш на кого весь час працювала. Впораєшся і їдь на всі чотири сторони.

Дімка простягнув до мене папку, тільки я не збиралася відпускати свої коліна і брати її в руки. Через секунду брат поставив папку переді мною  на підлогу, сам розгорнув її. У очі одразу кинулось фото об’єкта, на ньому відображався молодий хлопець. Дуже гарний, і з дуже сумним поглядом. Одразу стало не пособі, бо на мене дивилась людина із доброю душею. Закрила очі наповнені сльозами. Це правда, колишня Соня померла, бо вона б ніколи про таке не думала вперше дивлячись на фото чоловіка, якого вона обдурюватиме.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍