Читати книгу - "Неправильний друг {реальності}, Страгозорый "

— Марно ти сюди прийшла... Не треба було тобі влазити у все це.

— Але й залишати його самого теж я не могла. - Я схопилась обома руками за руку Іскрафлірта - якраз ту, якою він мене зараз тримав.

    Відчувши біль десь у животі, я стрималась, щоб не закривати, настільки він був неочікуваним і болючим. Ледь-ледь стримавшись, я з люттю подивилась на чоловіка.

    Думки плутались, але на диво, я могла знайти у них гідні ідеї. Спочатку вдарила монстра в живіт. Той піджав губи, але не більше. Так, значить, він не завжди «вмикає» оцю свою дивну техніку, яка не дозволяє хоч якось до нього доторкнутися і ранити. Значить, шанс ще є.

    Але біль усередині посилювався. І вже через декілька секунд я не могла нормально думати. Голова тепер була забита думками про цей клятий біль. Так, думай, Ліза, думай! Ти повинна щось вдіяти! Не будь слабкою!

    Почувся хрускіт. Очі Іскрафлірта розширилися від здивування. Я й сама спочатку не зрозуміла, що змогла зламати вже третій палець. Звісно, не відірвала, але все ж.

    Монстру довелось відпустити мене. Коли я впала на підлогу, побачила, як чоловік роздивлявся здивованими очима свій палець. Потім він повільно перевів погляд на мене.

— Що ж, я багато тобі дозволив.

    Не втрималась. Тихо застогнала, коли відчула, як біль тепер розповсюджувався, і тепер він був не тільки в животі, а ще й у всьому тілі. Чорт!

     Я почала потихеньку втрачати свідомість. В останній раз подивилась на чоловіка. Іскрафлірт дивився на мене, але якоїсь радості від того, що він здихається одного зі своїх ворогів не було. Він просто дивився на мене, наче нічого не відбувається і він думає, як краще мені допомогти в подібній ситуації.

    Коли він відвернувся, збираючись вже зникнути знову, біль наче трохи послабшав. Остання думка, яка викликала у мене - чому він не добив мене, якщо мав таку можливість?

..

..

..

..

..

— Я вже гадав, що втратив тебе... - Гордон обійняв мене, як тільки побачив, що я повільно відкрила очі й трохи поворухнувшись, сіла. Відпустивши лиш через декілька хвилин, та й то не дуже охоче, він тихо запитав: - Як ти себе почуваєш?...

— Ніби добре... - Мовила я, до кінця приходячи до тями після доволі довгого сну. - Правда, тіло ще трошки болить. Що відбулось?

— Я побачив тебе, коли ти ще лежала на підлозі, втративши свідомість. 

— Чортов Іскрафлірт... - Тихо мовила я, відчуваючи тепер разом з болем і легку лють.

— Тобі зараз не дуже бажано нервувати. - Гордон обережно торкнувся моєї голови й почав погладжувати мене по ній. - Відпочинь трохи. Тобі це піде на користь.

    Я знову лягла. Якийсь час дивилась на чоловіка, який сидів на кроваті поряд, а потім легенько простувала по місцю поряд.

— Може, трохи полежиш поряд, якщо у тебе особливих справ нема зараз?...

    Той кивнув. Повільно влігся поряд, а потім обережно обійняв мене, притискаючи до себе. Обійняла у відповідь. Якийсь час ми лежали мовчки.

    Перед тим, як заснути, Гордон м'яко поцілував мене у чоло. У мене по шкірі від голови до п'ят пройшов цілий табір мурах.

     Неочікувано звісно, але... Доволі приємно, якщо чесно. Навіть не думала, що коли-небудь мені будуть подобатись чиїсь поцілунки. Але Гордон цілував мене так м'яко, що гріх було не признати, що мені не сподобалось.