Читати книгу - "Дружина Повелителя Демонів, Елісса Фенікс"

Глава 29. Остання битва

Храм старих богів був схожий на руїну, але магія тут все ще вирувала, немов відгомін давно забутих часів. Високі арки були порослі мохом, а повітря насичене древніми чарами. Катя відчувала їхню силу, але ще сильніше вона відчувала щось інше — темну, пульсуючу енергію, що ніби чекала на них.

Аріан йшов попереду, його пальці стискали руків’я меча, хоча він чудово знав, що проти магії це марна зброя. Ліранна, яка приєдналася до них, трималася трохи позаду, її очі блищали від хвилювання та страху.

– Вона тут, – тихо сказала Катя, зупинившись перед найбільшою аркою.

Аріан кинув на неї погляд.

– Ти відчуваєш її?

Катя ледь помітно кивнула.

– Вона не мертва… Не повністю. Її дух прив’язаний до цього місця.

І щойно вона вимовила це, повітря навколо них змінилося. Темрява, немов жива, почала згущуватися між колонами, і з неї повільно випливла постать.

Колишня повелителька демонів.

Вона була високою, з довгим чорним волоссям, що плавно рухалося, наче у воді. Очі – бездонні провалля темряви.

– Нарешті, – її голос був шелестом вітру між могилами, – ви прийшли.

Катя зробила крок вперед, хоча відчувала, як її власне тіло протестує від страху.

– Чого ти хочеш? – голос її був рівним, хоч серце калатало в грудях.

Жінка посміхнулася.

– Я хочу повернути своє.

– Ти мертва! – гримнув Аріан. – Це більше не твій світ!

Темна магія згустилася навколо колишньої повелительки, і в наступну мить вона вдарила – чорна хвиля накотилася на них, але Аріан швидко виставив перед собою руки, його власна магія спалахнула червоним світлом, поглинаючи атаку.

Катя відчула, як щось зачепило її свідомість – ніби шепіт проникав у її думки, намагаючись розколоти її розум.

«Ти не належиш цьому світу...»

«Ти лише заміна...»

«Ти не гідна...»

Вона скреготнула зубами, намагаючись відкинути ці слова. Але щось змінилося – її власна магія почала підніматися зсередини, немов пробуджена якимось внутрішнім вибухом.

Раптом усе навколо стало ніби сповільненим. Вона відчувала кожен потік енергії, бачила, як темрява намагається поглинути їх, але разом з тим… вона бачила і вихід.

Катя зосередилася на світлі всередині себе.

– Досить! – її голос пролунав, наче грім, розриваючи тишу.

Навколо неї спалахнула біла аура. Магія, чиста й могутня, вирвалася назовні, розсікаючи темряву.

Колишня повелителька скрикнула – її тіло почало розчинятися.

– Ні! Це неможливо!

Катя зробила крок вперед, простягнувши руку, і її магія, мов вогняний вихор, охопила дух жінки.

– Це не твій світ більше. І ти більше не забереш нікого з нас.

З останнім відчайдушним зойком дух розсипався, залишивши після себе лише слабкий відгомін магії.

Храм затих. Темрява відступила.

Катя важко дихала, відчуваючи, як її сили ще пульсують в жилах. Вона подивилася на свої руки – вони ще світилися м’яким золотим світлом.

Аріан підійшов ближче, обережно торкнувшись її плеча.

– Це була ти…

Вона кивнула, все ще відчуваючи тремтіння в пальцях.

– Я не знала, що здатна на таке…

Аріан м’яко взяв її за руку, притягнувши ближче.

– Ти особлива. І я більше ніколи не дозволю тобі сумніватися в цьому.

Катя зустріла його погляд і вперше за весь час зрозуміла – вона більше не чужа в цьому світі. Це її дім. Це її життя. І вона залишиться тут.

Разом із ним.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍