Читати книгу - "Доброчесність і Порок, Anael Crow"

            Вона нікого не бачила навколо і нікого не впізнавала.

            – Ангели! Ангели! – шепотіла вона захоплено і голосно плескала в долоні від радості. Бувало, вона тягнула руки угору і заклично махала до когось невидимого.

            Вражена, Агата деякий час мовчки спостерігала за її дивними рухами перш ніж,  нарешті,  висловила своє здивування:

            – Це ваша дочка? – запитала вона, звертаючись до градоначальника.

            – Так-так, це вона! – не менш приголомшено прошепотів він у відповідь.

            – Але чи все з нею гаразд? Мені здається, вона не в собі.

            – Ще й як у собі! – засміявся Диявол. – Вона в собі настільки, що крім внутрішнього світу нічого не помічає! У її порожній голові стільки вільного простору, що туди помістилися  цілі Небеса!

            – Не розумію…, – похитала головою Агата.

            – А що тут незрозумілого? – здивувався Диявол. – Мова йде про старий випробуваний спосіб, яким за минулих часів залучали парафіян до церкви, додаючи до святої євхаристії особливий інгредієнт. Від нього була неабияка користь, бо він не тільки дозволяв забути про суєтність світу, а й  допомагав кожному причаститися святих видінь. Шкода, що у наш час переконати молодь у існуванні Бога так само важко, як і вас, пане мер, в існуванні Диявола. Доводиться вдаватися до хитрощів. Але таке причастя хоч і корисне для душі,  шкодить розуму. Ось ця, наприклад, – і він вказав пальцем на дівчину, – зовсім його загубила, і тепер навіки приречена залишатися у світі наркотичних ілюзій. До речі, ось і ще одне свідчення того, що розум і віра в Бога – речі не сумісні. З цими словами він узяв зі столу золотий свічник, і, зваживши його в руці, навідліг вгатив ним дівчину по голові.

            Зойкнувши, Агата відвернулась, очікуючи, що від такого удару в її бік полетять не лише бризки крові, а й кістяна крихта. Але натомість до вух донісся дзвін розбитого скла.         На обличчі нещасної красувалася безкровна вм'ятина. Проваливши голову, знаряддя вбивства впустило всередину безліч осколків, і тепер вони брязкали при кожному необережному русі!

            – Порожня, як я й думав, – кинув Сатана в бік розгубленого батька. – Шкодувати нема про що. Завтра я хоч дюжину вам таких підберу. Але спочатку треба буде подати заявку, і тоді місяців через два, максимум пів року, я із задоволенням її розгляну. Раніше не можна. Бачите, на мене чекає купа справ..., – вишкірився Диявол і підштовхнув порцелянову «ляльку» до відкритого вікна: – Чи не завгодно вам освіжитися? Погода пречудова! – з тим він справді виштовхнув її геть, самовдоволено спостерігаючи, як дрібні скалки розлітаються  бруківкою.

            Заледве повернувши собі дар мови, Агата знову звернулася до міського голови:

            –  Тепер ви все бачите на власні очі! – докірливо проговорила вона до нього. – Диявол перед вами! І він щойно вбив вашу дочку! Які ще докази вам потрібні?!

            Влаштувавшись на широкому підвіконні і звісивши ноги, Нечистий  почав бовтати ними, мов зухвалий підліток.

            Обличчя мера смертельно зблідло, він навіть перестав пихкати, чого Агата аж ніяк не очікувала. Незграбно підвівшись з-за столу і з відвертим жахом косячись на гостя, він безпорадно простягнув до сестри Агати руки:

            – Якщо це він, якщо це справді ВІН, то що нам тепер робити? Адже тепер нікому й ніколи не буде спокою! Від нього не втекти! І не сховатися!

            – Насамперед ви як офіційна особа маєте оголосити Місту, що Зло знову на волі. І зробити це якнайшвидше, – сердечно порадила йому черниця.

            –  Зараз же! Негайно! – вигукнув градоначальник. – Цієї ж хвилини! – і бігом кинувся з приймальні.

            Подарувавши йому прощальне зітхання, сестра Агата знову повернулася до Диявола.

            –  Actum est, ilicet! (Справа зроблена, можемо розходитися!) – уклав той. Потім зістрибнув з сідала, обережно наблизився до дівчини, немов та була лякливою голубкою, і, схилившись, поцілував у лоба:

            – Vale et memor sis mei (Прощавай і пам'ятай про мене), – прошепотів Диявол із сумом.

            – Vale (Прощавай), –  тихо відповіла вона, і, не озираючись, вийшла з кімнати.

            У грудях Агати вирувала безліч невирішених протиріч. Одні визначали її вчинок як заслугу, інші ставили його за  провину, перетворюючись на какофонію суперечливих думок. Та й мало хто на Землі, випустивши на волю Диявола, отак легко, без докладання зусиль, знайшов би вагомі аргументи на свій захист.

            Душа Агати занепокоєно метушилася. Її губи без упину повторювали слова каяття, наче вона сповідалася востаннє, не маючи й слабкої надії отримати відпущення гріхів. На її думку, її злочин перед людством був настільки великим, що навіть те, що вона  діяла заради загального блага, не могло служити гідним виправданням.

            – Mea culpa, mea maxima culpa! (Моя вина, моя найбільша вина!)  – шепотіла вона.

            Сіре небо над її головою знову виливалося дощем, а у серці щось тиснуло і кололо.

             І воно здалося! Перестало битися, відпускаючи від себе душу і дозволяючи їй шукати втіхи там, де і належить – біля Престолу Небесного.

            Сестра Агата впала на землю, мов підкошена. Погляд її широко відкритих світло-карих очей випитував про вічне, а в куточках  почали збиратися прісні сльози.

            Виступивши з мряки, прикуті до Нового Едему душі з німим подивом спостерігали, як вільний дух відділяється від нерухомого тіла, і піднімається в Небеса. Вони відчували заздрість і гнів, які більше не приховували, бо при всіх було оголошено, що Порок повернувся на землю, а разом із ним і всі мислимі гріхи.

            Згори Агата усміхалася Місту з тією гідністю, яку відчуває людина, яку більше нічого не тримає в обридлому місці. Колись воно розкриє її обман, але вона буде вже надто далеко звідси, аби вислуховувати його скарги.