Читати книжки он-лайн » Публіцистика 📰🎙️💬 » Невідоме Розстріляне Відродження

Читати книгу - "Невідоме Розстріляне Відродження"

538
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 296 297 298 ... 552
Перейти на сторінку:
сухою мудрістю талмуду втішає вимучений люд. Узяте в кам’яні лабети тісного міста – без пуття хитруєш ти, нужденне гетто, само з собою і з життям; латаєш бебехи дрантливі сліпої долі, і стежки твої згубили перспективи в завулках темних і грузьких… А вже виходить із орбіти стара підтоптана земля, — і по степах крилатий вітер нові розчісує поля. Зведись і ти з старого бруду, виходь на росяні лани — і в пшеницях – на повні груди простором соняшним дихни! Старість
На молоду зелену парость схиляє чоло сива старість. Трясеться костур у руках, і спина корчиться кощава, і шерхне мова неласкава в сухих пергаментних губах. Дмухне дихання передбурі — і молодь струнко затремтить, а в стариганів – брови хмурі, як біль, гострішають щомить. Німіють кволі чоловічки погаслих вицвілих очей, — і стигнуть сльози гаряче, як віск розтопленої свічки. Нехай на ранковім крилі злітає день, як юний захват: їх погляд падає на захід, їх корінь глибоко в землі. Цвітіть, зривайтесь в невідоме, зелені серцем, та з низин не руште тих, що від грози впадуть, як зім’ята солома. Не піднімайте їхню тінь, не кличте зоряну глибінь, бо вже сухі, трухляві кості не затремтять і в високості. Біла тиша
І Упала снігова завіса і відслонила далечінь: лежить села тоненька риса, мов на папері темна тінь. Вітрець дими тонкі колише
1 ... 296 297 298 ... 552
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Невідоме Розстріляне Відродження», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Невідоме Розстріляне Відродження"