Читати книгу - "Під куполом"

молячись, без усвідомлення того, що його молитви — це, головним чином, низка вимог і стандартних обґрунтувань: заспокой його; тут нема моєї вини; визволи мене звідси; я робив все, що міг, якнайкраще; мене підвела чужа некомпетентність; зціли моє серце.

— Во ім'я Ісуса, амінь, — промовив він. Але звук власного голосу його, радше налякав, ніж заспокоїв. Слова проторохтіли, мов кості в могилі.

На той час, коли його серцебиття трішки вирівнялося, хрипкий крик цикади вже вщух. Балон генератора спорожнів. Тільки промінь ліхтарика залишився у цій кімнаті, котра стала тепер такою ж темною, як і інша; останній з автономних світильників відмигтів своє ще сім годин тому. Силуючись прибрати з платформи при генераторі порожній балон, щоб встановити на його місце новий, Великий Джим неясно пригадав, як проштампував БЕЗ ДІЙ на заявці, котра потрапила на його стіл десь рік або два тому; в ній ішлося про оновлення обладнання в цьому сховищі. До тої заявки, напевне, було вписано й нові батареї для автономного освітлення. Але як він міг себе винити? Грошей у міському бюджеті завжди було обмаль, а люди не переставали тягнути руки: «Нагодуй мене, нагодуй мене».

«Це мусив би зробити Ел Тіммонс з власної ініціативи, — сказав він сам собі. — Заради Бога, хіба чекати від кого ініціативи, це забагато? Хіба не за це ми платимо обслуговуючому персоналу? Бачить небо, він міг би звернутися до того жабоїда Берпі й попросити в нього спонсорської допомоги. Сам я саме так би й зробив».

Він підключив балон до генератора. І тут знову спотикнулося його серце. Рука смикнулась, і ліхтарик упав у погрібець, де ударився об якийсь з іще повних балонів. Брязнуло скло, і він знов опинився в суцільній темряві.

— Ні! — заволав він. — Ні, чорти його забирай. НІ!

Але відповіді від Бога не надійшло. Тиша й темрява давили на нього ззовні, а його перенапружене серце задихалось і тіпалося всередині. Зрадницький м'яз!

«Не переймайся. У тій кімнаті є інший ліхтар. І сірники. Мені лише треба їх знайти. Правду кажучи, якби Картер ними запасся, я би прямо на них і натрапив». І це ж так воно й є. Він переоцінив цього хлопця. Гадав, що Картер завтрашній, а він, врешті-решт, виявився учорашнім. Великий Джим розсміявся, проте тут же змусив себе замовкнути. Сміх у суцільній темряві звучав дещо лячно.

«Не переймайся. Заводь генератор».

Так. Правильно. Генератор — завдання номер один. Він зможе знову перевірити надійність підключення, щойно той заведеться і очисник повітря знову зацокотить. На той час він вже знайде інший ліхтарик, а може, навіть коулменівську лампу. Наступна заміна балона відбуватиметься уже при повному світлі.

— Це загальний принцип, — промовив він. — Якщо хочеш, щоби щось робилося в цьому світі як слід, мусиш робити це сам. Лишень було б спитати про це Коґґінса, або оту Перкінс, що римується із «п'яддю». Вони-то знають. — Він знову розсміявся. Неможливо було втриматись, бо це було розкішно. — Вони познайомилися з цим принципом особисто. Не варто дражнити великого собаку, коли маєш тільки маленьку ломачку. Аж ніяк. Аж-ні-ні-ніяк.

Він пошукав рукою кнопку стартера, намацав і натиснув її. Нічого не сталося. Раптом повітря в бункері здалося ще більш загуслим.

«Просто я натиснув не ту кнопку, от і все».

Сам розуміючи неправду, але вірячи в це, бо є речі, в які мусиш вірити, він подув собі на пучки, як то роблять азартні гравці в кості, сподіваючись викинути гаряче число. А тоді знову почав мацати довкола, поки його пальці не знайшли кнопку.

— Боже, — промовив він. — Це Твій слуга, Джеймс Ренні. Будь ласка, зроби так, щоби цей старий, нікчемашний драндулет завівся. Во ім'я Твого Сина, Ісуса Христа, я прошу Тебе.

Він натиснув кнопку стартера.

Нуль.

Він сів у темряві, звісивши ноги у погрібець з балонами, намагаючись загнати назад панічний страх, що хотів було оприявнитись і зжерти його живцем. Він мусить думати. Це єдиний шлях до виживання. Але думалось важко. Коли ти в темряві, коли твоє серце будь-якої миті загрожує бунтом, думати важко.

І що в цьому найгірше? Все, що він зробив, заради чого працював упродовж останніх тридцяти років свого життя, здавалося примарним. Як ті люди, що залишилися по інший бік Купола. Вони ходили, балакали, їздили в машинах, навіть літали на літаках і гелікоптерах. Але ніщо з цього не мало значення, під Куполом ніщо таке не мало сенсу.

«Візьми себе в руки. Якщо Бог тобі не помагає, допоможи собі сам».

— Гаразд. Першим ділом світло. Навіть коробка сірників — уже діло. Мусить же щось лежати на якійсь із полиць в іншій кімнаті. Йому треба лише мацати там — не поспішаючи, дуже методично, — поки не знайде. А вже потім він знайде батарею для цього нікчемашного стартера. Батареї там мусять бути, він був цього певен, бо йому потрібен був генератор. Без генератора він загине.

«Припустимо, ти знову заведеш стартер. А що далі, коли закінчиться пропан?»

Та ну, щось тоді втрутиться в його долю. Він не збирався померти тут. Ростбіф з Ісусом? Фактично, він не спішить на той обід. Якщо він не може сидіти в голові столу, він просто уникає будь-яких бенкетів.

Ця думка змусила його засміятись знову. Він вельми повільно, вельми обережно просувався до дверей, що вели в більшу кімнату. Тримаючи руки перед собою, як сліпець. Через сім кроків торкнувся ними стіни. Вирушив направо, ведучи пучками пальців по дерев'яній панелі, і… ось! Порожнеча. Прочинені двері. Добре.

Він прочовгав крізь одвірок, рухаючись тепер впевненіше, незважаючи на чорноту. Розміщення речей у цій кімнаті він пам'ятав добре: по боках полиці, прямо попереду дива…

І знову він перечепився об того нікчемашного хлопця і впав пластом. Ударився лобом об долівку й закричав — більше від несподіванки й досади, ніж від болю, бо килим на підлозі пом'якшив удар. Але ж, о Господи, між ногами в нього була мертва рука. Здавалося, зараз вона вхопить його за яйця.

Великий Джим підхопився на коліна, зачовгав уперед і знову вдарився головою, цього разу об диван. Знов видав скрик, потім заліз на диван, швидко підібравши за собою ноги, як ото робить людина, вискакуючи з моря, де, як вона раптом зрозуміла, повно акул.

Він лежав і тремтів, наказуючи собі заспокоїтись, він мусить заспокоїтися, бо інакше в нього дійсно може статися інфаркт.

«Коли починається аритмія, ви мусите сконцентруватися і робити довгі, глибокі вдихи», — казав йому той хіпі-доктор. Тоді Великий Джим поставився до цих слів, як до звичайної