Читати книгу - "Невідоме Розстріляне Відродження"

Яке то щастя, біль і мука — земна любов! – Люблю тебе, блакитна зоре, подруго мила! Та чи ж любиш ти? – Як радісно в пшеничнім морі вперед, вперед пливти! Немає слів, а хочу прогриміти, мов голос травневих дощів: – Не заважайте нам весніти, бо блисне гнів! «Жита – в зеленому розливі…»
Жита – в зеленому розливі Пахучим літеплом течуть. – Куди ви, сонячні, куди ви? В яку рожеву путь? – Устав розхристаний зі сходу Пісні гудками на весь світ. Йому, чорнявому заводу, Зелений наш привіт! Вулиці
У вулиць є свої обличчя. Свої традиції, свій дух: Не дні, не місяці – сторіччя В них зупинились на ходу. Є вулиці – старі бабусі, Де серед пороху й дрантя Нечутно тліють у задусі Останки давнього життя. Там криє пліснява архіви, Іржа мережає дахи, — Там навіть люди особливі — Немов приборкані птахи. Вони ховаються від сяйва, Їх непокоїть метушня, — Сама їх тінь, здається, зайва Серед осяяного дня. Є вулиці – стрункі красуні В зелених кучерях садів, Де, мов у затишних лагунах, Далекий гамір занімів. Там вітер лагідно колише Опівдні сонні дерева, А ніччю – синьоока тиша Любовні слухає слова. Там клумби,