Читати книгу - "Vivat Academia!"

На місце цивілізації, що існувала до дві тисячі дванадцятого року, прийшла нова, яка набула інших якостей у своєму герметичному розвиткові.

Стимулом для подальшого розвою були істоти. Ті, котрі мешкали у лісі, не могли надовго полишати своє середовище існування, бо без нього слабнули і помирали. Найнебезпечнішими вони були для жителів передмістя, тому що могли впливати на тварин та рослини. Бар’єр на зразок того, яким було оточено Чорний Сектор, на істот з лісу не діяв. Та й мешканці Чорного Сектору навчилися оминати бар’єр, пробираючись у Місто закиненими акведуками, руйнувати які було небезпечно. На щастя, час активності істот обмежувався нічними годинами.

Після того, як Ганну Гроно було убито істотами під час спроби встановити бар’єр в акведуках, Павло Святозір прийняв остаточне рішення — заснувати Академію. У цей заклад приймалися всі, хто володів здібностями до креслення візерунків.

Академія стала освітнім, культурним і адміністративним центром Міста. Її випускники, у залежності від власної спеціалізації, бралися до подальшої розбудови передмістя і жилої частини або вирушали на полювання за істотами.

З часом, коли істот було приборкано і обмежено у пересуванні, необхідність у постійному і всезагальному протистоянні з ними відпала, а в Місті утвердилася надійна грошова одиниця («кредит»), були створені так звані «райони беззаконня». Там люди могли безкарно звертати одне на одного свою агресію і, вільні від законів Академії, будь-яким чином заробляти собі на прожиття. Вбивство у районах беззаконня не засуджувалося, проте існували свої правила.

Поява цих районів дозволила мешканцям жилої частини Міста, котрі не бажали особливих досягнень, існувати у відносному мирі. Для підтримання цього миру було також створено лікарню — спеціалізований заклад для хворих людей.

Академія ж поступово перетворилася на головний орган влади у Місті. Ректор був також офіційним очільником людей Міста, його радники завідували кафедрами і мали тісні контакти з керівниками груп провідних науковців, котрі працювали в Академії.

Вступити до Академії вважалося великою честю й неофіційним обов’язком кожного громадянина Міста від шістнадцяти календарних років, здібності якого до креслення візерунків становили більш як п’ять одиниць за шкалою Олбрайта.

Тільки випускники Академії мали право контактувати з істотами чи людьми, що їх істоти торкалися.

Без дозволу на це успішну кар’єру у Місті зробити було можливо хіба що у районах беззаконня.

* * *

— А у тебе гірка кров, — сказала Талія. Із подивом сказала — до того клятого практичного їй якось кров Ляни спробувати не випадало. То і на краще.

Ела вилаялася так, що Пацюківна позаздрила б. Щоправда, відразу після цього вона вибачилася перед Вищим за «нечисті Слова». Слова ці ніяк не стосувалися Ляни і її крові. Ела радше дала визначення ситуації в цілому. Як завжди, на диво метке.

* * *

Крім Ляни, Ели і Талії в групі була «солодка парочка» — Захід і Воля. Із дівчатами ці молодята не сильно товаришували, тож, коли висадку в Чорний Сектор було завершено, закохані взялися за руки і попростували уперед на максимальній швидкості. Сподівалися швидше пройти свій шлях і дістатися жаданого порталу.

Дівчата поспішати не стали. По-перше, Ела, як яскраво виражений холерик, мусила берегтися від поспішності, а з нею разом береглося все найближче оточення, щоб не загальмувала, бува. По-друге, був день, а Талія не могла швидко ходити вдень. Вночі ж вона швидше за Айрен Купер пересувалася. Втім, лишитися в Чорному Секторі на ніч Ляна і ворогу не побажала б.

Тож вона взяла подруг попід руки. Йшли повільно, не озираючись і не вивчаючи туман, який з’являвся десь кроки за два від них. Видко було лише широкий заасфальтований шлях. Зараз такого не стелили. Чорний Сектор — те, що лишилося від старого Міста, те незмінне і вічно плинне, загадки чого ніколи не будуть вичерпані.

На перехресті шляхів здибалися із Антіном і Вірою плюс З-Цегли. Ще двох молодиків з їхньої групи Ляна не знала. Як і З-Цегли, ті вчилися на паралельному курсі.

Зате Ела, мабуть, була з ними знайома, бо привіталися вони перш за все з нею. Балачок розводити не стали — у кожного свій шлях, а практичне вкрай треба завершити до ночі. Потім буде пізно, доведеться сорому наїстися. Евакуюватися тобто.

— Антін наш до Віри небайдужий, чи що? — покліпала очима Ела, коли дівчата розминулися з групою, яка потрапила в «їхню» частину Чорного Сектора. — Я думала, він з Устиною…

— Нічого в них нема з Устиною, — голос Талії звучав невдоволено. За підготовкою до практичного вона і виспатися як слід не встигла. — Товаришують просто.

Ляна щиро сумнівалася, що у розумника-Антіна щось взагалі з кимось може бути. Він легко знаходив спільну мову з людьми, знав що сказати у компанії, проте тримався осторонь. Ляна чудово його розуміла — сама такою була. Якби не її подруги, не Ела, Талія і Рися…

Тоді Ляна і групи не мала б на сьогодні. Йшла б сама. Може, так було б швидше або зручніше, зате на душі важче. Коли ти сама, неприємні думки легше вкорінюються у свідомість, чіпляються розгалуженими гілками — не жени, хазяйко, ми ж свої, рідні.

Ела була цілковитою Ляні протилежністю. Вона не боялася зближуватися з людьми, завжди першою йшла на контакт. Того чоловіча половина Академії у неї і була закохана, щоправда, неодночасно. Одночасно спілкуватися з багатьма на однаково якісному рівні навіть Елі було не під силу.

Ляна погано пам’ятала, що робила, доки не вступила в Академію. Та чомусь їй здавалося — раніше таких подруг, як Ела чи Талія, чи то пак Рися, у неї не було. Вона звикла все робити сама, інколи перебираючи на себе відповідальність за інших.

Це було ще до пожежі.

— Та й з Вірою нема, — припечатала Талія. — Ти ж знаєш Віру. Вона… це… усіх розуміє. І за руку ні з ким серед хлопців піти не відмовиться, Антін не виняток.

Ляна мовчала. Їй небезпідставно здавалося — Вірі сильно поталанило, що в одну групу з Антіном потрапила. Він не такої вдачі, як деякі, минуле їй за вину не поставить. Щодо інших хлопців Ляна не переймалася. Вони з паралельного курсу, а отже, потужного впливу Айрен Купер не зазнали і Віру не образять.

А ще Ляна подумала — Талія точно не виспалась, і посередині краще б їй іти, а то ще спотикнеться і впаде. А раптом одна Ляна її не втримає?

— Змінюємо дислокацію, — запропонувала Ляна. Інколи в ній прокидалася любов до розумної лексики, до якої дівчина насправді теплих почуттів не мала. Ляні завжди простіше було накреслити