Читати книгу - "ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло"

розбилася моя голова. Після того випадку я ніколи не довіряв дорослим у формі доти, доки вони не доведуть протилежне.

Із таким вихованням, повною відсутністю батьківського нагляду — адже у ті часи діти і батьки ніколи не перетиналися на вулицях — є очевидним, звідки взялася моя зацікавленість людською природою, особливо темною її стороною. Тож Ефект Люцифера дозрівав у мені багато років, починаючи із пісочниці в гетто, потім під час формального вивчення психології, аж я почав ставити масштабні питання і відповідати на них за допомогою емпіричних даних.

Структура цієї книжки є дещо незвичною. Вона починається із вступного розділу, який окреслює тему перетворень людського характеру. Добрих людей і ангелів, які починають робити погані речі, навіть злі, диявольські речі. Це порушує засадниче питання: наскільки добре ми себе знаємо, наскільки впевнено можемо прогнозувати, як вчинимо у ситуаціях, з якими ніколи раніше не стикалися. Чи здатні ми, як улюблений ангел Бога, Люцифер, раптом впасти у спокусу і заподіяти іншим немислиме?

Частина розділів детально описують перебіг Стенфордського в’язничного експерименту як приклад дослідження трансформації окремих студентів, коли вони виконували приписані випадковим чином ролі в’язнів або охоронців у в’язничній симуляції, що стала аж надто реальною. Розділ за розділом, у кінематографічному форматі, представлено хронологію подій. Наратив ведеться від першої особи в теперішньому часі, а психологічну інтерпретацію зведено до мінімуму. Лише після завершення дослідження, яке було припинене достроково, ми розглядаємо, чого воно нас навчило, описуємо й аналізуємо отримані дані, та обговорюємо залучені психологічні процеси.

Один з головних висновків Стенфордського в’язничного експерименту свідчить, що повсюдна і невловна влада ситуативних змінних може опанувати волю індивіда. Про цей висновок поміркуємо більше в наступних розділах, де розглядаються різні дослідження цього феномену в соціальних науках. Ми побачимо, як ряд досліджуваних-добровольців, інших студентів чи пересічних громадян підкоряться та з готовністю виконуватимуть речі, яких не могли би й уявити, перебуваючи поза впливом конкретних ситуативних сил. Тут описано набір динамічних психологічних процесів, які можуть схилити хороших людей до злих вчинків. Серед них: деіндивідуалізація, підпорядкування авторитету, пасивність перед лицем небезпеки, самовиправдовування і раціоналізація. Дегуманізація є одним з центральних процесів перетворення звичайних, нормальних людей на байдужих або навіть на бездумних злочинців. Дегуманізація, як катаракта, затьмарює мислення, стимулює сприйняття інших як недолюдей, яких, отже, можна вважати ворогами, що заслуговують на муки, тортури і знищення.

Володіючи цим набором аналітичних інструментів, ми перейдемо до розгляду причин жахливих зловживань і тортур ув’язнених у в’язниці Абу-Ґрейб в Іраці, вчинених охоронцями — військовою поліцією США. Твердження, що ці аморальні вчинки були наслідком виключно садистських схильностей кількох баламутних солдат підважено дослідженням подібностей ситуативних сил і психологічних процесів до тих, що спостергіали під час Стенфордського в’язничного експерименту. Тут ми поглиблено досліджуватимемо місце, особу та ситуацію, щоби зробити висновки про причини та сили, які зумовили жорстоку поведінку, що її зображено на низці зроблених військовими «трофейних фотографій», що фіксують процес катування в’язнів.

Тоді настане час перейти вверх ланцюгом пояснень від особи до ситуації, та від ситуації до системи. Спираючись на півдесятка звітів розслідувань цих зловживань та інші докази з різноманітних юридичних і правозахисних джерел, я стану на прокурорську позицію, щоби поставити перед судовим процесом Систему. Скориставшись з обмеження нашої судової системи, яке вимагає, що підсудними можуть бути тільки окремі особи, а не ситуації чи системи, я висуну звинувачення проти квартету старших військових чинів, а потім доведу співучасть також і цивільного керівництва з адміністрації Буша. Читачі у ролі присяжних вирішать, чи цих доказів достатньо, щоб обвинувачених було визнано винними.

Ця радше похмура подорож у серце і розум пітьми переміниться в останньому розділі. Настане час для хороших новин про людську природу, про те, що ми як особистості можемо зробити, щоби кинути виклик ситуативній і системній владі. У всіх цитованих дослідженнях і в прикладах з реального життя завжди був хтось, хто опирався та не піддався спокусі. Від зла їх вберегла не якась внутрішня, притаманна тільки їм магічна доброта, а скоріше розуміння, хай лише інтуїтивне, психічних і соціальних тактик опору. Я окреслив набір таких стратегій і тактик, щоб допомогти будь-кому бути більш здатним протистояти небажаним соціальним впливам. Цей порадник базується на поєднанні власного досвіду та мудрості моїх колег — соціальних психологів, які є експертами у сфері впливу і переконування. (Розширена та доповнена версія порадника доступна на сторінці книжки www.lucifereffect.com.)

Коли більшість піддалася, і лише кілька осіб витримали, то останніх можна вважати героями опору потужним силам, що змушують до послуху, конформізму та поступливості. Тож ми починаємо думати про них як про особливих героїв, здатних на сміливі вчинки та самопожертву, на відміну від нас, простих смертних. Фактично, такі особи існують, але є винятком у рядах героїв, і лише декотрі йдуть на такі жертви. Вони є особливими, наприклад, ті, хто присвячує своє життя допомозі іншим. На відміну від них, більшість тих, кого ми вважаємо героями, є героями хвилі, які діють у відповідь на заклик служіння. Тож мандрівка «Ефекту Люцифера» закінчується позитивною нотою, звеличенням пересічних героїв, які живуть посеред нас. На противагу «банальності зла», яке свідчить, що звичайні люди можуть бути відповідальними за більшість мерзенних випадків жорстокості і приниження ближніх, я проголошую «банальність героїзму». «Банальність героїзму» розкриває стяг героя над кожною жінкою і над кожним чоловіком, які чують заклик служіння людству і відгукуються на нього, коли настає відповідний момент. Коли дзвін задзвонить, вони знатимуть, що він дзвонить за ними. Це, власне, і є заклик відстоювати найкраще у людській природі, те що здіймається понад тиск ситуації та системи, глибоке ствердження вищості людської гідності, її здатності протиставити себе злу.

ПОДЯКИ

Ця книжка не відбулася би без великої допомоги на кожному етапі впродовж довгого шляху від задуму до його реалізації у цій, остаточній, версії.

ЕМПІРИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

Усе розпочалося із планування, проведення й аналізу результатів експерименту, який ми здійснили в Стенфордському університеті в серпні 1971 року. Безпосередній поштовх для цього дослідження вийшов з проекту студентів щодо психології ув’язнення, на чолі з Дейвидом Джаффе, який пізніше став начальником у нашій Стенфордській в’язниці. Під час підготовки до проведення експерименту, щоб краще зрозуміти менталітет в’язнів і виправного персоналу, а також щоб дослідити критичні властивості психологічного досвіду будь-якого позбавлення волі, я проводив літню школу, яка розкривала цю тематику. Моїм співвикладачем був Карло Прескотт, який, відбувши кілька довготермінових покарань у в’язницях Каліфорнії, перед тим отримав умовно-дострокове звільнення. Карло став нашим безцінним