Читати книгу - "Скорочено Айвенго"

слова, зняли шолом. Усі побачили гарні риси обличчя 25-річного юнака з густими русявими кучерями. Обличчя його було бліде, мов смерть, і де-не-де заплямоване кров'ю.

Ледве глянувши на нього, леді Ровена тихо скрикнула, бо це був не хто інший, як Айвенго – син Седріка. Вона поклала переможцеві на схилену голову блискучий вінець і сказала, що ніколи ще лицарський вінець не вінчав гіднішого. Лицар схилив голову й поцілував руку прекрасної королеви, а потім упав непритомний до її ніг. Маршали зняли з Айвенго панцер і побачили, що вістря спису, пробивши нагрудник, поранило його в бік.

Принцу Джону не сподобалося, що невідомим лицарем виявився Айвенго. Наближені принца заговорили про сум леді Ровени, який вона намагалась приховати, побачивши нерухоме тіло Айвенго біля своїх ніг. Принц сказав, що втішить її сум, видавши заміж на нормана де Брасі.

На завершення цього дня турніру відбулися змагання у стрільбі, в яких переміг селянин на ім'я Локслей. Він не пристав на пропозицію принца Джона піти до нього на службу, адже заприсягся ніколи не вступати на службу ні до кого, крім короля Річарда.

З нагоди закінчення турніру Принц Джон наказав приготувати розкішний бенкет у замку Ешбі. Седрік та Адельстан приїхали на гостину до принца, але Ровени з ними не було. На святкуванні принц Джон і його придворні всіляко намагалися принизити Седріка, але гордий сакс помстився своїм кривдникам, виголосивши тост за здоров'я короля Річарда Левове Серце. Після цього він покинув залу разом з Адельстаном.

Зібрати назад докупи співучасників змови принца Джона намагався Вальдемар Фіцурз, доводячи, що, якщо Ричард і повернеться, то буде сам-один, без супутників, без друзів. Кістки хороброго його війська біліють у пісках Палестини. Небагато з його прибічників, що повернулися додому, як ото Вільфрід Айвенго, тиняються по світу обшарпаними жебраками. Фіцурз доводив, що такий король, як принц Джон, буде більш вигідним для знаті. Ці докази зробили свою справу. Більшість представників дворянства згодилася з'явитися на збори в Йорку, де мали вжити заходів для того, щоб корона була покладена на голову Джона.

Моріс де Брасі утаємничив Фіцурза у свої плани напасти на саксонців і викрасти в них красуню Ровену. Сам план замислив храмовик Бріян де Буа-Гільбер, який зі своїми супутниками мав зіграти роль розбійника, а де Брасі мав звільнити від удаваних злодіїв красуню.

Тим часом Чорний Лицар дістався до західної Йоркширської округи. Незабаром він в'їхав на невелику галявину, де під скелею стояла проста хатина. Там лицар познайомився із пустельником, якого називали копменгерстським кліриком. Чернець запропонував йому небагату вечерю, а потім і барильце вина. Коли ж "святий" отець показав гостеві сховану в комірчині зброю, той переконався, що його господар не зовсім той, за кого себе видає. У двері до них хтось раптом постукав…

Коли Айвенго впав непритомний на арені в Ешбі, Седрік наказав своїм челядникам доглянути сина, а потім, коли юрба розійдеться, доставити до Ешбі. Однак їх випередили: коли юрба розійшлася, разом із нею зник і лицар.

Пізніше, після нечемного прийому у принца Джона, саксонські пани вирушили на вечерю до абата Вільтгофа, котрий, сам зі старовинного саксонського роду, прийняв гостей дуже ласкаво. Наступного ранку гості залишили оселю свого гостинного хазяїна.

Коли вершники виїздили з монастирського двору, трапилася незначна пригода, й вона немало збентежила саксів: худий чорний пес, сидячи на задніх лапах, жалісно вив, а потім, дико гавкаючи й стрибаючи на всі боки, побіг услід подорожнім.

Седрік упізнав собаку Гурда і кинув у нього дротиком. Це обурило свинопаса, котрий і так був у немилості у свого господаря через те, що втік із замку допомагати в турнірі лицареві Айвенго.

Діставшись до лісу, подорожні раптом почули крики про допомогу. Під'їхавши до того місця, відкіля їх було чути, вони зі здивуванням побачили кіннотні ноші, скинуті додолу; біля них сиділа молода дівчина, багато одягнена по-єврейському, і якийсь старий єврей бігав туди й сюди, благаючи допомогти. Ісаак із Йорку (це був він) розповів Адельстанові та Седрікові, що він найняв в Ешбі шістьох людей для охорони та віслюків, щоб перевезти хворого друга, та провідники не лише втекли, але забрали й віслюків, лишивши єврея з дочкою напризволяще. Адельстан хотів було відмовити зустрічним у допомозі, але Ребекка переконала леді Ровену допомогти не стільки їм самим, як тому пораненому, якого вони везуть з собою, не вказуючи, проте, хто цей поранений.

Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Коли вони всі разом вирушили далі й опинились у міжгір'ї, на них несподівано напали, захопивши в полон. Уникнути цього вдалося лише Гурдові та Вамбі. Зустрівшись у лісі, вони вирішили удвох рушити на порятунок Седрікові та іншим. Свинопас і блазень зустріли у лісі Локслея – селянина, котрий дістав нагороду переможця у стрілянні із самострілу. Локслей пообіцяв зібрати загін, щоб визволити пана Седріка та решту полонених. Локслей не був простим селянином, він мав збройну лісову ватагу. Локслей наказав почати стеження за нападниками, які вели полонених до Торквільстону, замку Фрон-де-Бефа, а сам разом із Гурдом і Вамбою пішов до копменгерстської каплиці. Локслей і слуги пана Седріка розповіли клірикові й Чорному Лицарю про прикру пригоду, і ті запевнили, що допоможуть врятувати бранців.

Поки вживали заходів, щоб урятувати Седріка та його супутників, храмовик Бріян домовлявся із де Брасі, про те, що той має зіграти роль визволителя леді Ровени, і зізнався, що йому значно більше до вподоби красуня-єврейка Ребекка.

Седрік і решта прибули у Торквільстон, старовинний замок Реджинальда Фрон-де-Бефа. Леді Ровену ув'язнили у віддаленій частині замку. Те