Читати книгу - "Вояки"

одяг унаслідок вибуху рветься, захисний тепловий бар’єр зникає. Ви підсмажитесь. Виробник додає дещицю кевлару, та все ж до міцності номексу, волокна, з якого виробляють форму для пожежників, далеко. Номекс забезпечить не менш ніж п’ять секунд до займання одягу.

Ауербах пояснює, що це особливо важливо для танкістів та авіаторів.

— Там, де неможливо качатися, падати та… — Вона замислюється. — Падати, зупинятися… що там ще?

— Зупинятися, падати, качатися по землі?

— Дякую!

Чому ж не виробляти всю армійську уніформу з номексу? Погано відводиться волога. Для бійців на Близькому Сході, які багато бігають і пітніють, це не найліпший вибір. До того ж номекс дорогий. І на нього важко наносити камуфляжний малюнок.

Так уже воно виходить із цими захисними тканинами — у всьому доводиться шукати компроміс. Хоч куди кинь — проблема. Навіть колір. Тканина темніших кольорів гірше відбиває тепло, і його більше поглинається та передається на шкіру. Ауербах перетинає лабораторію, щоб узяти зразок камуфльованої тканини, і показує мені почорнілу ділянку.

— Ось тут, де тканина поглинула більше тепла, утворилися складки.

— Що там утворилося? — Насправді я все добре почула, просто захотілося ще раз послухати, як Марґарет каже «складки». Бостонська вимова просто неймовірна.

Я могла б припустити, що військові мають фанатіти від поліестеру. Він міцний, дешевий, не горить. Але проблема в тому, що він плавиться і, подібно до воску та інших розплавлених речовин, стікає та прилипає до прилеглих поверхонь, а отже, подовжує час контакту та робить тяжчим опік. Колготки з поліестеру — от чого на вас точно не повинно бути, якщо ви опинитеся в танку, що горить[15].

Аби визначити ступінь уражень, що будуть завдані тепловим впливом, Ауербах пропускає дані з сенсора, який був за тканиною, крізь модель прогнозування опіків — її розробила після Другої світової війни перша «богиня полум’я», Еліс Столл, яка вивчала опіки за завданням флоту. Для розрахунку моделей опіків першого та другого ступенів вона сміливо зголосилася використати шкіру власного передпліччя. Тож те, що для побудови кривої утворення опіку третього ступеня вона скористалася сторонньою допомогою, їй можна пробачити. До цього залучили анестезованих тварин — щурів і свиней. Шкіра свиней має (серед інших доступних для вивчення тварин) найближчі до нашої шкіри характеристики відбивання та поглинання тепла. Свині, як вид, заслуговують на Пурпурове Серце чи хоча б на Рожеве[16].

Столл виявила, що коли м’які тканини тіла досягають температури 111 градусів[17], утворюється опік. Модель прогнозування опіків Столл — це своєрідний математичний термометр для м’яса. Ступінь нагріву м’яса та глибини проникнення нариву крізь шкіру — критичні фактори, що й визначають ступінь опіку. Короткочасний вплив полум’я чи високої температури якщо й впливає, то тільки на верхній шар, утворюючи опік першого ступеня. Триваліший вплив тієї самої температури призведе до ураження внутрішніх шарів і спричинить опік другого чи третього ступеня.

Одяг може загорітися навіть без впливу відкритого полум’я. Наприклад, температура самозаймання бавовни — близько 700 градусів за Фаренгейтом[18]. Ключовий час впливу. Тепловий імпульс ядерного вибуху має дуже високу температуру, але він рухається зі швидкістю світла. Може, він проскочить так швидко, що одяг на людині не займеться? Це питання досліджувала рання попередниця Натіку, Дослідницька лабораторія постачання корпусу квартирмейстерів (Quartermaster Research and Development).

У 50-х роках ХХ століття на полігоні в Неваді проводили операцію «Апшот-Нотгол» (Upshot-Knothole) — серію з одинадцяти ядерних вибухів. Науковців найбільше цікавила спроможність різних будівельних матеріалів, танків, протибомбових сховищ протистояти ядерному вибуху. Вони дозволили хлопцям в уніформі завезти певну кількість свиней. Сто одинадцять анестезованих свиней породи честерська біла спорядили в спеціально розроблені для тварин «ансамблі», пошиті з різних комбінацій тканин — деякі були вогнетривкі, деякі ні,— і помістили на різних відстанях від вибуху.

Зразки вогнетривкої уніформи для холодних погодних умов з прошарком шерсті показали кращі результати, ніж зразки тоншої вогнетривкої уніформи для спекотної погоди. Немає сумніву, що розробники останньої не думали, що «спека» може означати екстремальний жар ядерного вибуху. Дослідники здивовано констатували: «Немає ознак будь-яких якісних доказів теплових ушкоджень на захищеній тканиною шкірі тварин, знайдених мертвими на позначці 1850 футів[19]». Але чому хтось звертає увагу на опіки об’єктів, які були так близько до вибуху, що їх, згідно зі стислим описом у рапорті, «розірвало на шматки»? Попри цілковиту абсурдність це незабутня ілюстрація важливості часу впливу. Коли йдеться про тепловий спалах від бомби — зокрема вибух чогось менш смертельного, наприклад саморобного фугасу, — кілька секунд вогнетривкості можуть бути вирішальні.

Вовна також допомогла, адже волосся має природну вогнетривкість. Тепер у Натіку розглядають можливість повернення до натуральних матеріалів, таких як шовк і вовна. Вовна не тільки вогнетривка та неплавка, вона добре вбирає вологу. Ауербах каже, що бачила дуже приємну вогнетривку спідню білизну для холодних погодних умов, зроблену з овечої вовни. Щоб вовна не кололась, її треба ретельно вичистити, а щоб речі не збігалися, їх треба спеціальним чином обробляти. І перше, і друге збільшує вартість. А ще є поправка Беррі, згідно з якою при постачанні військового спорядження перевагу треба віддавати внутрішньому виробникові. Проблема з цією поправкою в тому, що, попри палкі запевнення Американської асоціації вівчарів, у всій Америці може не знайтися стільки овець, що відповідають усім вимогам.

Тож, скажімо, нова тканина зручна і має прийнятну ціну. Вогнетривкість добре поєднується з обробкою репелентом проти комах і антимікробним захистом проти поганого запаху. Що тепер? Певну кількість тканини треба віддати на випробовування властивостей. Щоб зрозуміти, скільки часу захисна обробка протримається проти солдатських знущань, тканину проганяють крізь випробну машину на стирання і звалювання Ну-Мартіндейла, виконують кілька десятків циклів прання-висушування. Під час прання не тільки видаляється бруд, а й потроху вимиваються речовини, якими тканину чи волокно було оброблено. Коли я завітала в приміщення випробовування тканин, чоловік на ім’я Стів чекав, поки завершиться пришвидшене прання кількох пар штанів. Він сказав мені, що одне прання в лаундерометрі дорівнює п’ятьом нормальним.

— Оце так! — вигукнула я.

— Ага. — Стів замислено випнув нижню губу. — Там же об тканину б’ються сталеві кульки.

От якби ж розумники з Натіку могли винайти тканину, яку не треба було б прати! Так, аби все, що капнуло, намазалося чи хлюпнуло на уніформу, просто збиралось у краплини і стікало з неї. Якби ж то уніформу можна було почистити, просто швиденько побризкавши на неї водою. Уявляєте, як довго вона служила б? І якою вона була б безпечнішою в разі потрапляння на неї отруйних речовин?

Загалом розумники з Натіку над цим працюють.