Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка"

теж, мабуть, добра каналія». Врешті-решт, йому нічого іншого не лишалося, як стрибнути в Крумлові з моста у Влтаву, потім довелося його звідти витягати, довелося воскрешати, довелося з нього воду викачувати, та все ж таки довелося йому сконати на руках у лікаря, коли той йому щось упорснув.

— Ну й дивні ви робите порівняння, — значуще промовив Бретшнейдер, — говорите спочатку про Фердинанда, а потім одразу ж про торгівця худобою.

— Ні, я порівнянь не роблю, — запротестував Швейк. — Воронь Боже, щоб я хотів когось з кимось порівнювати. Пан шинкар мене знає. Правда ж, я ніколи нікого ні з ким не порівнював? Я тільки не хотів би бути в шкурі вдови ерцгерцога. Що ж вона тепер робитиме? Діти — сироти, маєток в Конопішті без господаря. А виходити ще раз за якогось іншого ерцгерцога? Яку з цього матиме користь? Поїде з ним знову до Сараєва і вдруге залишиться вдовою. Кілька років тому був у Зліві біля Глибокої один лісник з таким паскудним прізвищем Піндюрка. Застрелили його браконьєри, і залишилася після нього вдова з двома дітьми. За рік вона знову вийшла заміж за лісника, Пепіка Шавловця з Миловарів. Та що ж, і того ухекали. Тоді вийшла заміж утретє і знову ж таки за лісника та й каже: «Бог любить трійцю. Якщо й тепер не пощастить, то вже сама не знаю, що вдію». Ясно, що й того застрелили, а вже мала з тими всіма лісниками шестеро дітей. Пішла вона до канцелярії князя в Глибоку скаржитися, якого вона з отими лісниками клопоту зазнала. Тоді їй порадили Яреша[10] з Ражицької вежі, що сторожував біля ставка. Але що ви на те скажете? Втопили його під час риболовлі у ставку. І від нього мала ще двоє дітей. Потім узяла собі гицля з Воднян, то той її раз уночі шарахнув сокирою і сам добровільно на себе заявив. Коли його потім в окружному суді у Піску вішали, він відкусив священикові ніс і сказав: взагалі, мовляв, ні в чому не кається, і до того ж казав щось дуже погане про нашого найяснішого цісаря.

— А не знаєте, що він про нього говорив? — тоном, сповненим надії, запитав Бретшнейдер.

— Цього вам сказати не можу, бо цього ніхто не відважився повторювати. Але, кажуть, щось нечувано страшне, бо один присутній при цьому судовий радник аж з глузду з’їхав, його ще й досі тримають в ізоляції, аби, не дай Боже, чого не розпатякав. Це була вам не звичайна собі образа найяснішого монарха, що їх сп’яну сиплять.

— А які ж то образи на нашого найяснішого монарха сп’яну сиплять? — запитав Бретшнейдер.

— Будь ласка, панове, змініть пісеньку, — відізвався шинкар Палівець. — Я, знаєте, цього не люблю. Щось бовкнеш, а тоді шкодуватимеш.

— Які образи на нашого монарха сп’яну сиплять? — повторив Швейк. — Всілякі. Впийтеся, замовте, аби вам заграли австрійський гімн, і побачите, що почнете говорити. Навигадуєте стільки на нашого найяснішого цісаря, що, якби лише половина з того була правда, вистачило б йому ганьби на все життя. Але наш старий монарх насправді цього не заслуговує. Самі подумайте. Втратив сина Рудольфа ще молодим, у розквіті сил[11]. Жінку Єлизавету йому проштрикнули терпугом. Потім десь пропав у нього Ян Орт[12], а брата — мексиканського цісаря — застрелили в якійсь фортеці під якимось муром[13]. Тепер знову на старості застрелили родича. Та тут треба мати залізні нерви. А якомусь пиякові щось стрілить у голову, і він починає його лаяти. Коли нині щось вибухне, піду добровольцем і служитиму найяснішому цісареві нашому, хоч би мене й на капусту посікли!

Швейк хильнув як слід і повів далі:

— Ви гадаєте, що наш найясніший усе це подарує? То погано його, мабуть, знаєте. Війна з турками неодмінно мусить бути. Ви вбили мені родича, то ось вам по пиці. Війна неминуча. Сербія і Росія нам у цій війні поможуть. Завариться така катавасія, що аж пір’я летітиме.

Швейк у цю віщу хвилину свого натхнення був прегарний. Його простодушне усміхнене обличчя сяяло, як місяць уповні. Йому все було таким ясним.

— Можливо, — продовжував він малювати майбутнє Австрії, — на нас у випадку війни з Туреччиною нападуть німці, бо ж німці й турки одна рука. Це такі бестії, що немає їм у світі рівних. Але ми можемо об’єднатися з Францією. Вона ще з 71 року має зуб на Німеччину. Ось тобі вже й почнеться танець. Війна буде, більше не скажу вам ані слова!

Бретшнейдер встав і урочисто промовив:

— Більше й не треба говорити, ходімте зі мною в коридор, я скажу вам дещо.

Швейк вийшов за агентом у коридор, де на нього чекала маленька несподіванка. Товариш по склянці показав орлика[14] і заявив, що він Швейка заарештовує і негайно відведе до управління поліції. Швейк намагався довести, що пан, очевидно, помиляється, бо він, Швейк, зовсім не винний, він же не сказав жодного слова, яке могло б кого-небудь образити.

Однак Бретшнейдер відповів, що Швейк справді вчинив кілька злочинів, серед яких найголовніший — державна зрада.

Потім вони повернулися до кнайпи, і Швейк звернувся до пана Палівця:

— Я випив п’ять кухлів пива і з’їв один рогалик з сосискою. Тепер дайте мені ще чарочку слив’янки, бо я вже мушу йти, позаяк мене заарештовано.

Бретшнейдер показав панові Палівцю орлика, хвилину дивився на нього, а потім запитав:

— Ви одружені?

— Так.

— А ваша дружина може вести торгівлю під час вашої відсутності?

— Може.

— Отже, все в порядку, пане шинкарю, — весело промовив Бретшнейдер, — покличте сюди вашу дружину і передайте їй справи, бо ввечері ми прийдемо по вас.

— Не журися, — потішав шинкаря Швейк, — мене заарештували за державну зраду.

— Але мене за що? — заскиглив пан Палівець. — Я ж був такий обережний.

Бретшнейдер усміхнувся і з переможним виглядом пояснив:

— За те, що ви сказали, нібито мухи срали на нашого найяснішого цісаря. Ми вже виб’ємо вам тих мух з голови.

Швейк покинув кнайпу «Під келихом» у супроводі агента. Він стежив за виразом обличчя Бретшнейдера і, коли вони вийшли на вулицю, спитав зі своєю добродушною посмішкою:

— Може, мені зійти з тротуару?

— Навіщо?

— Гадаю, що коли я