Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба"

ознаками федералізму, на другому (30-і рр. XII — 40-і рр. XIII ст.) — вона набула більш виразного федеративного устрою. Політичним центром Русі обох періодів був Київ, він же лишався церковною столицею, символом етнокультурної єдності давньоруського народу.

У пропонованій праці головну увагу приділено історії Південної Русі, яку складали землі Київська, Чернігівська, Переяславська, Волинська і Галицька, але її виклад подається на широкому загальноруському тлі. Археологічні матеріали, здобуті розкопками давньоруських міст і городищ, поселень і могильників від південних окраїн Київщини до ладозької півночі, і від Карпат до суздальського залісся, показують, що на Русі склався єдиний (з певними локальними відмінностями) стиль культури, творцем якої була давньоруська етнокультурна спільність.

Міцно «зв’язують» воєдино усі давньоруські землі й писемні джерела, в яких регіональна історія практично невіддільна від загальноруської. В основу поземельних літописів було покладено «Повість минулих літ», яка увібрала весь досвід історичних знань, нагромаджений на Русі в попередню епоху, а також досягнення європейської історичної думки. Незважаючи на певні відмінності у свідченнях та ідейній спрямованості, літописання удільних центрів успадкувало від попереднього періоду загальноруські традиції.

Крім літописів, важливим джерелом для висвітлення історії Русі є літературні твори — «Слово про закон і благодать» Іларіона, «Повчання Володимира Мономаха», «Житіє і ходіння ігумена Даниїла», «Слово о полку Ігоревім» та ін. Оригінальним історичним джерелом є «Києво-Печерський патерик», в основі якого лежить листування єпископа Володимирського Симона, колишнього ченця Печерського монастиря, з ченцем того ж монастиря Полікарпом. «Патерик» містить унікальні замальовки київського життя. Крім того, в ньому знайшли місце так звані «витяги» із «Літописця старого Ростовського», Іпатіївського і, можливо, Никонівського літописів. Багато цінних свідчень з історії Русі міститься в «Історії Російській» В. М. Татищева, хоч їх використання вимагає критичного джерелознавчого аналізу.

Унікальним джерелом з соціально-економічної історії Русі є «Руська Правда» — звід юридичних законоположень, чинних на території всієї держави. Початок їй поклала так звана «Правда Ярослава», розроблена Ярославом Мудрим у 1015—1016 рр. Подальший розвиток давньоруського законодавства пов’язаний з іменами синів Ярослава («Правда Ярославичів»), Володимира Мономаха («Статут Мономаха»), Всеволода Ольговича та Ізяслава Мстиславича («Пространна Правда»).

Останнім часом до джерелознавчого фонду історії Русі широко увійшли так звані графіті. Це насамперед берестяні грамоти Новгорода, Старої Руси, Пскова, Твері, Звенигорода, написи на стінах храмів Києва, Новгорода та інших міст, а також на археологічних знахідках.

Важливі свідчення вміщують також іноземні писемні джерела — арабські, єврейські, перські, візантійські, західноєвропейські.

Висвітлення питань історичного розвитку Русі неможливе без залучення археологічних джерел. Це було слушно за часів В. Б. Антоновича і М. С. Грушевського й ще більше справедливо в наш час, коли давньоруська археологія нагромадила велику кількість нових артефактів.

Широкі археологічні розкопки проведені у Києві, Чернігові, Переяславі, Галичі, Луцьку, Новгород-Сіверському, Любечі, Вишгороді, Звенигорода Білгороді, Львові та інших містах, а також на багатьох городищах, селищах і могильниках уздовж Дніпра, Стугни, Росі, Десни, Тетерева, Горині, Случі та інших рік. Виявлений археологічний матеріал у ряді випадків є єдиним джерелом висвітлення життя того чи іншого давньоруського центру.

Київській Русі присвячено велику кількість наукової літератури. Вітчизняна історіографія має низку фундаментальних монографічних праць, у яких розгорнуто широку панораму історичного розвитку Русі від IX до XIII ст. В українській історичній науці це насамперед роботи Д. М. Бантиш-Каменського, М. О. Максимовича, М. І. Костомарова, В. Б. Антоновича, М. С. Грушевського, В. Й. Довженка, М. Ю. Брайчевського, М. Ф. Котляра, П. П. Толочка та іп. Серед російських істориків визначний внесок у вивчення історії Русі зробили М. М. Карамзін, С. М. Соловйов, В. Й. Ключевський, С. В. Юшков, А. М. Насонов, Б. Д. Греков, М. М. Тихомиров, Б. О. Рибаков, В. Т. Пашуто, І. Я. Фроянов, В. Л. Янін. Русь перебуває також у сфері постійних інтересів зарубіжних істориків. Ряд вартісних праць присвятили їй Г. Вернадський, А. Стендер-Петерсен, X. Арбман, Е. Доннерт, В. Водов, Л. Мюллер, Д. Смоленський, Я. Пеленський, О. Пріцак, І. Шевченко, Ф. Дворнік, С. Френклін та ін.

Тема «Київська Русь» для української науки традиційно є одною з пріоритетних, оскільки в ній знаходимо витоки багатьох явищ історичного розвитку наступних епох. В Інституті археології НАН України працював і працює кваліфікований колектив науковців, який провадить велику роботу в галузі археологічних досліджень пам’яток Київської Русі, джерелознавчого опрацювання здобутих матеріалів, а також їх історичної інтерпретації. В наш час, коли писемні джерела практично вичерпали свої можливості, а сподіватись на відкриття нових не доводиться, лише археологія здатна якісно збагатити знання про Київську Русь.

Авторський колектив сподівається, що археологічні матеріали, які широко використані у цій праці, внесуть в історичний образ Русі нові важливі риси. Це стосується усіх сторін її політичного життя, але насамперед соціально-економічного, етнічного і культурного розвитку.

* * *

Третій том «Давньої історії України» підготовлений до друку авторським колективом у складі П. П. Толочка (передмова до третього тому, вступ, розділи І, III, глави 1, 2, 3, 6, 7 розділу IV, розділ V частини другої), В. Д. Барана (вступ, глави 1, 2, 4 розділу І, розділ II частини першої), Я. В. Барана (розділ IV частини першої), Д. Н. Козака (глави 1, 2, 3 розділу І, розділ V частини першої), Б. В. Магомедова (глави 2, 3 розділу III, глави 1, 2 розділу VI частини першої), С. П. Пачкової (глави 1, 2 розділу III частини першої), О. М. Приходнюка (глави 2, 3, 4 розділу VI частини першої), Р. В. Терпиловського (глави 1, 2 розділу І, розділи IV, V частини першої), Ю. С. Асєєва (глава 4 розділу VIII частини другої), С. О. Біляєвої (глави 4, 5 розділу IV частини другої), Я. Є. Боровського (глава 2 розділу VIII частини другої), B. М. Зоценка (глави 8, 9 розділу IV частини другої), Г. Ю. Івакіна (глави 4, 5 розділу II, глави 1, 2, 5 розділу VII частини другої), В. Л. Мица (глава 3 розділу VII частини другої), О. П. Моці (глави 1, 2, 3 розділу II, глави 1, 2, 3, 4 розділу VI, глава 4 розділу VII частини другої), Р. С. Орлова (глави 1, 3, 5 розділу VIII частини другої), C. П. Сегеди (глава 5 розділу VI частини другої), В. О. Харламова (глава 4 розділу VIII частини другої).

Бібліографія складена авторами.

Покажчики імен та географічних назв, пов’язаних з археологічними пам’ятками, уклали Л. Є. Скиба, О. В. Петраускас, Ю. Г. Писаренко.

Авторський колектив і редколегія третього тому висловлюють щиру подяку колегам, які взяли участь в обговоренні книги у відділах археології ранніх слов’ян та давньоруської і середньовічної археології, а