Читати книгу - "Посттравматична рапсодія"

СЦЕНА 3

(Випалений сонцем степ. Лежать Сашко, Всеволод і чоловік у синьому з зав'язаними ззаду руками. Всі одночасно сідають.)

Сашко:

Оце вдарило! О, дяка Богові, нема соняшників і лісосмуг не видно. Значить, ми в тебе (до Всеволода).

Всеволод:

Як багато огидних, богопротивних речей я здибав, відколи зустрівся з тобою.

Сашко:

Друже, "світ невпинно рухається до гіршого". (Звертається до чоловіка в синьому): А ти, в'язню сумління, розкажи нам за себе.

Петрик:

Я, панове браття, якщо ваша ласка, звуся Петро і мушу сказати, що ви красно впоралися з тими трьома москалями. Шкода, що коли ми, трохи занадто похапцем, тікали, не прихопили їхні гулдИнки.

Сашко:

І цигарки не взяли. І в моїй гулдинці залишилося один, два, три... шість набоїв. Віднині нам краще не нариватися на москалів чи моавитян.

Петрик:

На все воля Божа. Проте, якби ти, брате, розв'язав мені руки, ми нині були б трохи багатші.

Всеволод:

Я б з цим не квапився (показує на руки Петрика).

(Сашко ножем перерізує капронові пута на руках Петрика.)

Петрик:

А вас як називати, панове?

Сашко:

Це Всеволод, каже, що він з турівських князів. Тікає після поразки на Калці. А я Сашко, з добровольчого батальйону Донбас, тікаю з Іловайська. А звідки тікаєш ти? Доречі, який в тебе зараз рік?

Петрик:

Рік від розділення первісної тьми зі світлом 7204, а від ангельського радісного славослов’я у Віфліємі 1696-й.

Всеволод:

Який жах! Отець наш Небесний, збережи й помилуй нас!

Сашко:

У нього 1223-й, а в мене 2014-й. То ти тікаєш, себто, живеш за гетьманства Мазепи. Нас нині називають нацистами-бандерівцями, а до того весь час називали мазепинцями, всіх, хто бореться за Україну проти москалів.

Петрик:

Мазепинцями?! Тих, хто проти москалів?! Ти, певне, збожеволів, брате! Мазепа - найвірніший пес Їхньої московської царської пресвітлої величності.

Всеволод:

Отож! Він повсякчас розповідає неймовірні вигадки за різних людей, не зважаючи на те, що ми тих добре відаємо.

Сашко:

Це буде згодом. Мазепа повстане проти московського царя, коли шведське військо прийде в Україну.

Петрик:

Шведи можуть потрапити в Україну хіба що, як навчаться літати. Саксонія їх ніколи не пустить навіть до Ліфляндії. І що вони забули тут? Овечі вигони? Всі їхні інтереси на Балтійському морі, не на Озівському. В них на носі війна з Данією, яку ти, брате, можливо плутаєш з Персією.

Сашко:

Шведи та їхній великий король Карл розіб'ють саксонців, воюватимуть з москалями й буде бій під Полтавою.

Петрик:

Якщо хто й буде битися під Полтавою, то не міфічні шведи, але лише ми з панами запорожцями, якщо вони виженуть нарешті з отаманства того пришелепкуватого Гусака й наші союзники татари з його милістю Селім-Гиреєм. Й ось вже чотири роки ми намагаємося таке зробити.

Всеволод:

Так татари, означені мавитяни, ваші союзники?

(Береться за руків'я меча.)

Сашко:

Твої моаветяни - то москалі, а його моаветяни - те саме, що твої половці.

Всеволод:

Видається мені, що ви обидва божевільні. І світ збожеволів. А може то останні часи настали, й перемішалися з усіма іншими.

Сашко:

Ми всі зіткнулися нині з дивовижними, неймовірними речами - ви з плодами науково-технічного прогресу, а я побачив нерозораний степ. Проте, ви, браття, швидше повірите в кінець світу прямо завтра, ніж один в одного, у те, що Іван посвариться з Петром чи Данило переїде до Галича.

Петрик:

Пригнімось, он в далині вершники.

Всеволод:

Моаветяни!

Петрик:

Здається, драгуни. П'ятеро.

Сашко:

Помітили нас. На них набоїв вистачить, якщо стріляти впритул. Хай під'їздять.

(Під'їздять драгуни. Попереду офіцер - Гундермарк.)

Гундермарк:

Кто будєтє?

Петрик:

Сотник компанії ясновельможного пана гетьмана. Супроводжую цего пана з голанської Остіндії та його людину, за дорученням пана генерального писаря Кочубея. Простували до Персів. Набігли на нас татари, ледь втекли, коні впали, добре, що вас здибали. А ви хто будете, добродії?

Гундермарк:

Я полковник стрєльцов іх прєсветлия царскія велічєства Тіхон Христофоров Гундермарк. В Озовє стоїм с нєдавна. Взял вот пріданих драгун, отряжон виловіть собаку скаженую Петрика Іваненка, што с татари наши та орельскія городИ наєзжаєть.

Петрик:

От, погибельний блазень! Скільки клопотів завдав цей шапбер Войску запорозкому та всій нашій Малой Росіі! Чув татари за него казали же втік до Перекопу.

(Гундермак та драгуни спішуються.)

Гундермарк:

Нєт, нє успєл. С утра моі драгуни яго ізловіши, да нє знамо как убьог. Пьос. (до Сашка): Стало бить, ваша мілость, голандєц?

Сашко:

Рембрант Ван Рейн, кіндер оф Вермеєр Делфтський ту волльмахт оф штатгалтер.

Гундермарк:

Холландиш шпрехе ніхт. Знаю от отца моєго Іогана і от наших тут по-датски і по-нємєцкі. Я нє то што еті подлиє вори (киває на драгунів). Маен Фатер бил подполковнік в Саксоніі, рєгімєнтскій полк, но потом злая фортуна, прішлось командовать на Москвє драгунамі. Даже заставілі к грєческой вєрє. Но он держал прінцИп, воспітал мєня в чістом пієтізмє – Херр Готт! . Может бить, Мой господін, ви поспособствуєтє вакансієй хотя б на остіндскіх островах? Подальше от етой забитой Богом Московіі... Как здравіє зайніге майєстет штатгалтер?

Сашко:

Зер гут.

Гундермарк (драгуну):

Ей ти, Пєтрушка, пьос лєжалий, скачі в ту балку гдє в ленівствє зальог капітан Друммонд, пєрєдай - пусть со своим плутонгом ідьот сюда. Нє засні по дорогє і нє свалісь с лошаді, как вчера. Бяхке! (до Сашка): Друммонд с утра почті ізловіл Петрика, он возіт с собою козака от гауптмана Мазепа, котрий знаєт вора в ліцо. У мєня єщо два драгунскіх плутонга на восходе в верстє і в двух отсюдова.

(Гундермак відходить послабити попругу в коня й поганяти драгунів.)

Петрик (шепоче Сашкові):

Треба мерщій вбивати їх. Це вони за мною полюють, за гетьманом ханської України.

Це Я повстав супроти сатани,

Який чаїться в темряві неволі

Волів, що воза стягують поволі

Овець, яким найнижчої стіни

Не подолати в боязні ганебній,

Хотів перетворити на баських

Коней, несила стримати яких

Нікому на землі, нікому в небі.

Москва, яка розбещує