Читати книгу - "Рембо"

я сам маю право вирішувати, залишатися мені тут чи ні. Я нікому не дозволю вирішувати за мене.

Цей поліцейський виявився дружелюбнішим за більшість із них. Розумнішим. Може, не варто зачіпати його? Зробити, як він каже, і…

Ні, якщо хтось посміхається, даючи тобі мішок лайна, то це ще не означає, що ти повинен цей мішок узяти. Плював я на його дружелюбність. Головне — це вчинки.

Але ти виглядаєш не дуже-то добре, і від тебе можна чекати неприємностей. Він у чомусь правий.

І я теж у дечому правий. Зі мною відбулося одне й те ж у п’ятнадцяти містах. Це останнє. Більше не дозволю себе штовхати.

Але чому б не пояснити йому все, не привести себе в нормальний вигляд? Чи ти хочеш цих неприємностей? Набридло спокійне життя, га? Хочеш показати йому, на що ти здатний?

Я не зобов’язаний виправдовуватись ні перед ним, ні перед кимсь іншим. Після того, через що я пройшов, я маю право нікому нічого не пояснювати.

Тоді принаймні розкажи йому про свою медаль, про те, чого вона тобі коштувала.

І знову його думки повернулися до війни.

РОЗДІЛ 4

Тісл його чекав. Розвернувшись і проїхавши повз нього, він побачив хлопця в дзеркало. Той стояв на місці, дивився вслід машині й наче нікуди не збирався йти.

«Боже мій, але ж ти збираєшся повернутися, — раптом зрозумів Тісл і від несподіванки розреготався. — Ти щиро прагнеш повернутися. І вираз твого обличчя такий…»

От Тісл і чекав. Вулиця, на якій стояла його поліцейська машина, перетинала головну на кшталт букви «Т». «Де ж хлопець? Можливо, він не з’явиться. Можливо, він пішов. Ні, я бачив, яке в нього було обличчя. Він прийде».

Тісл викликає дільницю, — промовив він у мікрофон радіопередавача. — Є які-небудь новини?

Як завжди, Шинглтон, денний радист, відгукнувся відразу ж — його голос потріскував в атмосферних розрядах.

Ні, шеф. Нічого цікавого.

Добре. Я затримаюся.

Цей хлопець дратував Тісла — його ще доводиться чекати. Він запалив сигарету, оглянувся. Потім завів двигун і виїхав на головну вулицю — подивитися, де ж хлопець, чорт би його забрав.

Хлопця ніде не було видно.

Звичайно. Він узяв і пішов, а таку гримасу скорчив спеціально, щоб я подумав — він повернеться.

Тісл їхав по головній вулиці, уже впевнений у тому, що хлопець десь далеко звідси, і коли через три квартали раптом побачив його на лівому тротуарі коло струмка, то від подиву так різко натиснув на педаль гальма, що машина, яка їхала за ним, врізалася йому в задній бампер.

Тісл відкрив свої дверцята й кілька секунд дивився мовчки на винного водія, а потім рушив до хлопця біля огорожі.

Яким чином ти потрапив у місто?

Чарівним чином.

Сідай у машину.

Не думаю, що мені туди хочеться.

Тоді подумай ще раз.

За машиною, що зім’яла бампер, уже вишикувалася черга з інших машин. Водій стояв зараз посередині дороги, розглядав розбиту задню фару та хитав головою. Відчинені дверцята Тісла перегороджували зустрічну смугу, сповільнюючи рух. Гудки звучали все частіше, почала збиратися юрба.

Послухай, — сказав Тісл, — я піду розберуся із цією справою, а коли закінчу, щоб ти сидів у машині.

Вони дивилися один на одного. Потім Тісл відійшов до чоловіка, який стукнув його машину. Той усе ще хитав головою, дивлячись на заподіяну шкоду.

Будь ласка, посвідчення водія, картку страхування, документи на машину, — промовив Тісл і закрив дверцята своєї машини.

Але я не мав можливості зупинитися.

Ви їхали занадто близько.

Але ви надто різко загальмували.

Це не має значення. За правилами завжди винувата задня машина. Ви не дотримувалися дистанції, відведеної на випадок екстреної ситуації.

Але…

Я не збираюся з вами сперечатися, — обірвав його Тісл. — Будь ласка, дайте мені своє посвідчення водія, картку страхування та документи на володіння машиною. — Він повернувся глянути на хлопця — його, звичайно, уже не було.

РОЗДІЛ 5

Рембо навмисно йшов відкритим місцем, таким чином показуючи, що він зовсім не ховається. На цьому етапі Тісл міг би закінчити гру й дати йому спокій — а якщо не залишить, що ж, значить, це Тісл хоче неприємностей, а не він.

У центрі міста він повернув наліво, опинився на великому жовтогарячому мосту й дійшов до його середини, проводячи рукою по гладкій теплій фарбі на поруччі. Там він зупинився, став дивитися на воду. День був спекотний, вода — швидка та прохолодна на вигляд.

Поруч із ним опинився автомат із кульками жувальної гумки, приварений до поруччя. Він витяг із кишені джинсів пенні, збираючись сунути його в проріз, але вчасно зупинився. В автоматі були не кульки жувальної гумки, а риб’ячий корм. Маленька металева пластинка на автоматі повідомляла: «ПОГОДУЙТЕ РИБ. 10 ЦЕНТІВ. ДОХОДИ ЙДУТЬ МОЛОДІЖНОМУ КОРПУСУ ОКРУГУ БЕЗЕЛТ. ЗАЙНЯТА МОЛОДЬ — ЩАСЛИВА МОЛОДЬ».

«Ну звичайно, — подумав Рембо. — А хто рано встає, тому Бог стусана дає*.

Він знову став дивитися на воду. Незабаром почув чиїсь кроки за спиною, але навіть не подумав глянути, хто це.

Сідай у машину.

Рембо не відвів погляду від води.

Гляньте на риб. їх, напевно, тисячі дві. Як називається ця велика золотава? Навряд чи це справжня золота рибка. Занадто вона велика.

Форель «паломіно». Сідай у машину!

Рембо продовжував дивитися на воду.

Напевно, новий різновид. Ніколи про неї не чув.

Гей, хлопче, я з тобою розмовляю. Дивися на мене.

Але Рембо його не послухав.

Я колись теж ловив рибу. Коли був маленький. Зараз уже мало залишилося рибних струмків — надто брудна вода. А що, за цим струмком стежить місто, і рибу в нього спеціально запускають? Її тому так багато?

Саме тому. Скільки Тісл пам’ятав себе, місто завжди запускало рибу в цей досить глибокий струмок. Батько часто приводив його дивитися, як робітники з риборозплідного заводу штату випускали сюди мальків. Робітники несли від вантажівки до води відра, ставили їх у воду й нахиляли — риби ковзали через край, іноді вони райдужно поблискували.

Чорт забирай, дивися на мене! — крикнув Тісл.

Рембо відчув, як його схопили за рукав. Він вивільнився.

Не чіпати, — вимовив він, дивлячись на воду. Потім знову відчув, що Тісл схопив його. Цього разу він різко обернувся. — Я вам сказав! Не чіпати!

Тісл знизив плечима.

Добре, ти сам на це напросився. — Він відчепив наручники, що висіли на ремені. — Давай сюди руки.

Я серйозно вам кажу. Дайте мені спокій.

Тісл розсміявся.

Ти серйозно мені говориш? Тоді зрозумій нарешті, що я теж