Читати книгу - "Оповіді визволителя"

крутячи головою, щоб розім’яти шию, поцікавився:

— Скільки дали?

— Тобі п’ять.

— Пощастило тобі, Вітю. Нам з Сашком по десять діб припаяли, а Толяну, сержанту, всі п’ятнадцять.

— Кепське у нашого брата сержанта в училищі життя: отримуєш на п’ятірку більше, а мороки на четвертак.

— А автомат-то мій де? — Похопився я.

— Та все вже в роті: і автомати, і підсумки, і багнети. Зараз старшина принесе речові і продовольчі атестати, в баньку, на стрижку і вперед!

В основній кімнаті контрольно-пропускного пункту терміново зняті з занять першокурсники приймали документацію, перераховуючи папки з інструкціями. Їхній сержант діловито і співчутливо слухав нашого, співчутливо киваючи головою.

— Ока з нього не спускав, команду прогорлав наскільки горлянки вистачило, і ворота мої соколики відкрили борзо, і очима його пожирали як леви рикаючі. Так на ж тобі, ні за хвіст собачий п’ятнадцять всадив, а соколам по десятці. Ну, гаразд, Колю, служи!

Наші хлопці з варти зайшли за нами і під конвоєм повели на стрижку і в холодну баню.

2

У «приймальному покої» Київської гарнізонної гауптвахти чистота сліпуча. Викликали по списку, в якому я опинився першим.

— Товаришу молодший лейтенант, курсант Суворов для відбуття покарання на гарнізонну гауптвахту прибув!

— Скільки?

— П’ять діб арешту!

— За що?

«Тьху ти, чорт! — Промайнуло в голові. — І справді, за що ж це мене »?

Молодший лейтенант з незвичайно широким обличчям і напрочуд маленькими ногами нетерпляче свердлить мене свинцевими очима.

— За що? — Повторив він.

— Не можу знати!

— А хто заарештував?

— Не можу знати!

— У мене дізнаєшся, — ласкаво пообіцяв молодший лейтенант. — Наступний!

Увійшов мій сержант.

— Товаришу молодший лейтенант, сержант Макєєв[7] для відбуття...

— Скільки? — Обірвав мордатий.

— П’ятнадцять діб арешту!

— Хто дав?

— Перший заступник командувача Київським військовим округом генерал-полковник Чиж!

— За що?

— Ми охороняли контрольно-пропускний пункт училища.

— А, — розуміюче усміхнувся молодший лейтенант. Він-то знав, та й всі три армії округу знали манеру генерал-полковника Чижа заарештовувати наряди контрольно-пропускних пунктів. Злі язики стверджували, що він заарештовував тільки наряди КПП, однак заарештовував завжди, при будь-якому відвідуванні будь-якого училища, батальйону, полку, дивізії, будь-якого полігону, стрільбища, складу — чого завгодно; всюди, де генерал-полковник Чиж проїжджав контрольно-пропускний пункт, він неодмінно заарештовував весь наряд. І терміни давав стандартні: начальнику зміни — п’ятнадцять діб арешту, бадьорій зміні — по десятці, сплячим — по п’ятірці. Тривало це довгі роки. Всі три армії і численні окремі частини, підрозділи, військові установи та організації підозрювали, що заступник командувача домагається для себе якоїсь не передбаченої Статутом церемонії зустрічі, та чого йому хочеться, ніхто здогадатися так і не зумів за всі роки його перебування на цій високій посаді.

На порозі приймального покою з’явилися два абсолютно звіроподібних єфрейтори, і прийом почався.

— 10 секунд... Роздягайсь!

Чоботи, ремені, шапки, шинелі — все миттєво полетіло на підлогу. І ось ми в чому мати народила стоїмо перед мордастим.

— Кру-гом! Нахилися! Розсунь! — Молодший лейтенант Радянської Армії досліджує наші дупи. На губі курити не можна, злісні курці іноді, загорнувши недопалок сигарети в папірець, сподівалися пронести його на губу в дупі. Хитрість ця давно відома губному керівництву і припиняється негайно і нещадно.

Звіроподібні єфрейтори завершили тим часом короткий, та гранично ретельний огляд нашого одягу і взуття, кинутого на підлогу.

— 15 секунд... Одягайсь!

Коли тебе заарештували не в місті, а в частині чи в училищі, і ти проходиш стандартну підготовку до відбування покарання — отримуєш продовольчий і речовий атестати, йдеш на стрижку і в баню, — знайди п’ять хвилин, щоб змінити свої чоботи на більші. Всякий, знаючи, що тебе чекає, віддасть свої. Взявши твої менші, він буде страждати, можливо, не менше за тебе, терпляче чекаючи твого повернення. Бо великі чоботи — порятунок на губі. Коли ти з натугою натягуєш чоботи, то не встигнути тобі в ті секунди: одягайсь! Роздягайсь! І п’ять діб арешту можуть перетворитися в десять, а то й в п’ятнадцять. Це явище звичайне і іменується воно «додатковий пайок», або ДП для стислості.

— Документи на стіл!

— Єфрейтор, прийміть ремені!

На губі все живуть без ременів, щоб не повісилися. Правда, в історії Київської губи був один дуже винахідливий в’язень, який в одиночній камері, де не було нічого, крім пригвинченої до підлоги табуретки, відірвавши нижній прошитий рубчик гімнастерки, змайстрував собі коротку і тонку, але дуже міцну мотузку. Все це він робив дуже обережно, під майже постійним наглядом вивідних, які цілодобово патрулюють в коридорі. Після цього він зробив маленьку петельку, кінець якої прив’язав до ніжки табуретки. Хвилин десять він катався по підлозі, закручуючи петлю. А все ж таки удавився!

— Гроші, годинники?

Ні, ми таке на губу не беремо, все одно відберуть, а потім чужі, поламані видадуть. Скаржитися нікуди.

— Єфрейтор Алексєєв[8]!

— Я!

— Насамперед всіх цих служивих на дрова.

— Єсть, товаришу молодший лейтенант!

Незвично чистим заасфальтованим двором нас провели в невеликій господарський дворик, оточений дуже високою цегляною стіною.

Перше, що вразило мене, — сліпучий порядок. Всі дрова, вже напиляні, були складені так акуратно, що їх торці утворювали майже ідеально рівну стінку. Кожне поліно відрізалось точно за еталоном — 28 сантиметрів, і відхилення в 3-4 міліметра вважалося браком, який жорстоко припинявся. Всі ці поліна через день все одно підуть в грубку, і така точність їхньої нарізки нікому не потрібна, однак порядок є порядок.

Ті дрова, що нам належало з такою ж точністю порізати і скласти, були привезені день-два тому, та й вони не були звалені в купу, а складені з невимовною любов’ю і навіть, я б сказав, мистецтвом. Перш за все, вони були розсортовані по товщині: найтовстіші — внизу, на них — все більш і більш тонкі, а на самому верху дровітні — найтонші. Та ще ті, хто стіс складав, мали, мабуть, тонкий художній смак. Вони врахували і колір полінець: ті, що праворуч, були найтемнішими, далі, з переходом ліворуч, розміщувалися все більш і більш світлі. Нам потрібно було цей витвір мистецтва розвалити, всі дрова нарубати і нарізати по стандартам і знову укласти.

Тут же, у дворі, лежав абсолютно немислимої форми корч, схожа на все що завгодно, крім дерева. Це було фантастичне переплетення канатів чи шлангів, чи чогось ще дуже гнучкого. Сучки були переплетені