Читати книгу - "Твоя перша остання брехня"

це була неправда — принаймні щодо Майї. Усіх, хто одружувався з кимось із Буркеттів, сприймали не інакше, як стороннього, якого просто терплять.

— Іншого разу, — сказала Майя. — Певна, ви мене розумієте.

Джудіт кивнула й байдуже обійняла її. Те ж саме зробили брат та сестра Джо. Вона дивилася на їхні розбиті фігури, поки вони крокували до лімузинів, які мали відвезти їх до маєтку Буркетт.

Її колишні колеги досі були тут. Вона зустрілась очима з Шейном і легенько кивнула. Вони все зрозуміли. Вони навіть не розійшлися, радше непомітно зникли, переконавшись, що нікого не потурбують. Більшість із них досі служили. Після випадку на кордоні Іраку та Сирії Майї «запропонували» почесну відставку. Вона не бачила іншого виходу, тому погодилася. Тож зараз замість того, щоб командувати новобранцями або ж принаймні навчати їх, капітан у відставці Майя Стерн, на деякий час — обличчя нової армії, давала уроки польотів в аеропорту Тетерборо в північному Нью-Джерсі. Іноді бувало непогано. Однак здебільшого вона сумувала за службою більше, ніж могла собі уявити.

Нарешті Майя залишилась одна біля купи землі, що скоро вкриє її чоловіка.

— О Джо… — промовила вголос.

Майя спробувала відчути його присутність. Вона намагалася робити це раніше, на численних похоронах — побачити, чи зможе відчути сліди життєвої сили після смерті, але, як завжди, — нічого. Дехто вірив, що якась мала частинка життя повинна залишитися, що енергія та рух ніколи не зникають повністю, що душа безсмертна, що матерію неможливо навіки знищити і так далі. Може, це й було правдою, але чим більше Майя бачила смертей, тим сильніше вона відчувала, що нічого не зостається, зовсім нічого.

Вона стояла біля могили, поки Ейлін разом із Лілі не повернулися з майданчика.

— Ти готова? — спитала Ейлін.

Майя ще раз подивилася на діру в землі. Вона хотіла сказати Джо дещо глибоке, дещо таке, що поставило б… емм… крапку для них обох, але не знаходила слів.

Ейлін відвезла їх додому. Лілі заснула в автокріслі, схожому на проект НАСА. Майя сиділа попереду, на пасажирському сидінні, і дивилась у вікно. Коли вони зайшли до будинку (Джо і його хотів назвати, однак жінка була непохитною), якось Майя дала собі раду зі складним механізмом ремінців і виплутала Лілі з автокрісла. Вона погойдувала її голівку, щоб не розбудити.

— Дякую, що підвезла, — прошепотіла Майя.

Ейлін вимкнула двигун.

— Ти не проти, якщо я на хвильку зайду?

— З нами все буде добре.

— Я не сумніваюсь, — Ейлін відстебнула пасок безпеки. — Але збиралася тобі дещо передати. Дай мені дві хвилини.

Майя тримала її в руці.

— Цифрова фоторамка?

Ейлін — полунична білявка з веснянками та широкою посмішкою. Її обличчя ніби освітлювало всю кімнату, коли вона заходила, і слугувало чудовою маскою для прикриття внутрішніх страждань.

— Ні, це камера для няні, замаскована під фоторамку.

— Повтори?

— Ти тепер цілий день працюєш, тож тобі не завадить додатковий засіб контролю, так?

— Може, й так.

— Де переважно Ізабелла грається з Лілі?

Майя махнула праворуч.

— У кабінеті.

— Ходімо, я тобі покажу.

— Ейлін…

Вона забрала в Майї рамку.

— Просто йди за мною.

Кабінет був праворуч від кухні, мав височезну, наче в соборі, стелю й оздоблення зі світлого дерева. На стіні висів великий телевізор. Два кошики заповнені навчальними іграшками Лілі. Навпроти канапи, там, де раніше стояв прекрасний столик червоного дерева, — дитячий манеж. На жаль, столик не годився для дитини, тож його довелося прибрати.

Ейлін підійшла до книжкової полиці, знайшла місце для рамки та підключила її до найближчої розетки.

— Я завантажила туди кілька ваших родинних фото. Цифрова рамка перемішає їх і показуватиме в довільному порядку. Зазвичай Ізабелла з Лілі граються біля канапи?

— Так.

— Добре. — Ейлін повернула рамку в потрібному напрямку. — У неї вбудована широкоформатна камера, тож кімнату буде видно повністю.

— Ейлін…

— Я бачила її на похороні.

— Кого?

— Вашу няньку.

— Родина Ізабелли пов’язана з родиною Джо. Її мати була нянькою Джо. Її брат — їхній садівник.

— Серйозно?

Майя знизала плечима.

— Багатії.

— Вони зовсім інші.

— Це так.

— То ти їй довіряєш?

— Кому — Ізабеллі?

— Так.

Майя знов знизала плечима.

— Ти ж мене знаєш.

— Знаю.

Ейлін спочатку потоваришувала з Клер — їх поселили в одній кімнаті в гуртожитку коледжу Вассар[1] на першому курсі, однак усі три жінки швидко зблизились.

— Ти нікому не довіряєш. Майє.

— Я б так не сказала.

— Гаразд. А коли йдеться про твою дитину?

— Коли йдеться про мою дитину… — промовила Майя. — Гаразд, згодна. Нікому.

Ейлін посміхнулася.

— Тому я й даю тобі це. Знаєш, не думаю, що ти що-небудь побачиш. Ізабелла, здається, чудова людина.

— Але краще поберегтися?

— Саме так. Ти не уявляєш, наскільки спокійніше мені стало, коли я почала лишати Кайла та Міссі на няньку з цим.

Майя запитала себе, чи використовувала Ейлін цей прилад лише з нянькою, чи на його основі вибудувала справу ще проти когось, однак вирішила поки що притримати цю думку при собі.

— У тебе на комп’ютері є SD-порт? — запитала Ейлін.

— Точно не знаю.

— Байдуже. Я принесла тобі прилад, який під’єднується через USB до лептопа чи комп’ютера. Справді, простіше не буває. Увечері виймаєш SD-картку з рамки — вона ось тут, бачиш?

Майя кивнула.

— Тоді вставляєш її в прилад. На екрані з’являється відео. Картка на тридцять два гігабайти, її легко вистачить на кілька днів. Рамка обладнана детектором руху, тож у порожній кімнаті відео записуватися не буде.

Майя не втрималась і посміхнулася.

— Ти тільки поглянь на себе.

— Що? Тебе бентежить зміна наших ролей?

— Є трохи. Я мала б сама про це подумати.

— І дивно, що не подумала.

Майя глянула вниз, зустрілась очима з подругою. Ейлін мала приблизно зо п’ять футів і два дюйми[2] зросту, Майя — майже шість футів,[3] однак військова постава робила її на вигляд дещо вищою.

— Ти хоч раз що-небудь помічала на записах своєї няньки?

— Маєш на увазі щось таке, чого мені не треба було бачити?

— Так.

— Ні, — відповіла Ейлін. — І я знаю, про що ти думаєш. Він не повернувся. І я його не засікла.

— Я тебе не засуджую.

— Анітрохи?

— Якою б я була подругою, якби трохи не засуджувала?

Ейлін підійшла й обхопила Майю руками. Та відповіла обіймами. Ейлін — це не одна з тих майже чужих людей, які прийшли на похорон. Зрештою, Майя вступила до Вассару через рік після Клер, і три жінки спокійно жили разом доти, доки Майя не пішла до школи армійської авіації у