Читати книгу - "Зворотний бік сутіні"

ріка з паскудною водою, і ті, хто живе у ній, не завжди вертають назад тих, хто туди потрапляє. Проклятий служка й так майже мертвий, то й Мертва вода йому нічого не заподіє. Такі справи, Повелителю! Геть невеселі!

Мор після почутого наче закам’янів. Він міг прийняти все — втечу, зраду, облуду, зречення, міг прийняти й ненависть з боку онуки, її нерозуміння переваги темного боку в ній чи навіть прокляття від сина, але не смерть… Невже вона настільки ненавиділа його, свого діда, батька Стрибога, весь темний світ, що готова була загинути? Ні, не готова. Вона вибрала смерть, тільки щоб не стати темною. Що буває з безсмертними, які необережно потрапляють у Мертві води?

Згадав випадок із дитинства, коли вони гралися на березі ріки. Тоді ще мур захисний не був зведений, і його молодший братик через необережність упав у воду. Проклятий служка його вчасно витягнув, дитя не втопилося, але ліпше б воно тоді померло, бо… Хіба можна назвати життям те, що зробили води Мертвої ріки з його братом Завієм? Вони відібрали у дитини розум, висотали душу. Залишилося тільки тіло, приречене на вічні муки… Брата поселили в одній з кімнат вишнього поверху Храму. Лікували душу темними молитвами, усіма знаними закляттями, замовляннями, заговорами. Та ніщо не допомагало.

Мор добре пам’ятав гидкі зелені щупальця, які обвивали тіло його брата, коли того виносили з води, голосіння матері, бажання батька вбити те, що й так мертве у Мертвій воді… Дуже-дуже давно, коли тільки-но встановлювався вічний порядок у Всесвіті і коли сам Чорнобог подарував світу темних мертве джерело, було прийнято рішення направити його води в бік ріки, що текла поруч. Ріка тоді ще не була мертвою. У ній мешкали якісь істоти. Здається, то були русалії чи якось так. Та хіба когось тоді цікавив жереб казна-яких мізерних істот, коли вершилася велика доля могутніх і всесильних? Можна було, звісно, попередити його мешканців, як того вимагали закони світів, спробувати запропонувати їм інше місце для життя, наприклад, у якомусь із живих паралельних світів, навіть поки не заселених, та… Так би вчинили світлі, може, навіть смертні, але хіба це справа великих темних? Сим тоді ніхто не переймався.

І коли у світ темних на перемовини щодо порятунку істот у ріці прибув сам Перун, то це не просто здивувало темних. Це було обурливо. Перун дорого за свій вчинок заплатив. Ніхто не сміє вказувати темним, що і як вони мають чинити у власній оселі. Ніхто, окрім Творця. Творець мовчав, отже, темні чинили правильно. І Мертва вода з Чорнобогового джерела потекла в досі живу ріку Забуту-Незгадану. Мертва вода мала б усе, що в ній жило, знищити, але… З якихось дивних причин Мертва вода з Чорнобогового джерела перетворилася на воду-вбивцю. Вода вбивала безсмертних.

Темні легко пили з Чорнобогового джерела і могли навіть лікувати свої рани тою водою, але вода ріки, як називають її смертні, Забутої-Незгаданої, знищувала темних… Той, хто потрапляв випадково в ці води та кого не вдавалося відразу виловити, розчинявся. Звісно, це був просто здогад, бо ніхто не знав, що відбувається з тілом нещасного насправді. А ті, кого встигали витягти з ріки живим, перетворювалися на покручів. Людина згасала повільно, в агонії та в пекельних муках. Вода відбирала пам’ять, розум, сили, зв’язувала в тілі душу, прирікаючи її на страждання. Поки душа сама не вбивала тіло, щоб вибратися з нього на волю. То було жахливе видиво. Так врешті помер брат Мора.

Цю ріку називають Мертвою. Та це не надто вдала назва. Скоріше, то Ріка, Яка Умертвляє.

Мор, великий і могутній Повелитель Мор, нікого та нічого не боїться. Крім… отих зелених огидних щупалець, котрі вбили молодшого брата. Дитиною він часто бачив їх у снах, а згодом навчився блокувати. Замикав ворота снів, убезпечував їх від будь-якого вторгнення — і тепер щасливо живе без сновидінь.

І от знову ці зелені щупальця тягнуться до нього з вбрання його онуки. Невже історія повторюється? І Мальва загинула, як його брат Завій? Сон наяву. Те, що відбувалося зараз у його душі, у жодному разі не могло з’явитися на обличчі. Тож, докладаючи надзусиль, Мор рявкнув на проклятого:

— Кинь це на підлогу, телепню. Тільки обережно.

Проклятий перелякано, втиснувши голову в плечі, нахилився та неквапно поставив на підлогу спочатку капці Мальви, тоді поруч поклав обплетене гнилими брудними щупальцями те, що колись було платтям. Мор гидливо поморщився. Ще одне нагадування про бридкі щупальця на шиї його майже мертвого брата. Перевів очі на проклятого:

— А тепер забирайся звідси. Вже.

Проклятий після останніх слів Мора миттєво щез, буквально на очах розчинився.

— Радегасте, я хочу бачити проклятого, служку онуки. Ви знайшли його? Думаю, він знає більше. Хоча… Прокляті ж майже німі. А цей може бути зовсім німим. Але таки приведи його до мене. Негайно. Може, вдасться залізти в рештки того, що ми називаємо мізками. Але чи є вони у… Гаразд, про це потім. Ну?

— Володарю, це неможливо. — Радегаст майже силою вичавлював із себе слова. — Наші хлопці цього телепня стратили на місці. Сам розумієш, у тому, що трапилося, є і його провина. Він мав відразу, тільки-но дівчина задумала втнути це з Мертвою рікою, повідомити нас. Тож я не встиг навіть заступитися за нього. Щойно його відшукали, Пал, Ніян та Худіч не стрималися. Попри всі дивацтва Мальви, ми всі її поважали, навіть любили. Вона була кумедною юною панночкою, а цей проклятий приблудень не вберіг її. Ба більше, він причетний до її зникнення — стовідсотково! Хлопці вбили його закляттям. Вони знайшли проклятого на подвір’ї закинутого будинку, отого, що залишився споконвіку і ніяк не розсиплеться, і наші замовляння та чари не годні його знищити. Ну, того, біля котрого ще болітце є. Очевидно, він там переховувався. Сидів біля болітця і…

Радегаст змовк. Мор загрозливо заревів:

— І-і-і-і-і-і-і… Що-о-о-о-о-о?

— І плакав. Принаймні так стверджують хлопці, котрі знайшли проклятого. Вони переконані, що бачили, як з очей служки скапують рясні сльози, і від них робляться кола на поверхні болотця.

— Кола? Сльози? — Мору здавалося, що він от-от лусне з люті. — Радегасте, ти що верзеш? Які сльози? Він — проклятий. Він бездушний. Він не може плакати.

— Це ще не все, пане! — Радегаст продовжував свердлити поглядом підлогу. І правильно робив, бо очі Мора зараз могли і вбити. — Щойно знайшовши проклятого, хлопці кинулися до нього. Каптур із голови мерзенця впав і… Там, під каптуром тобто,