Читати книгу - "Мовні ґрати"

одним і тим же пасатом?

Ми тут чужі.)

Плити камінні. На них

щільно одна попри одну, обидві

сердечносірі калюжі:

дві

жменьки мовчання.

SCHNEEBETT

Augen, weltblind, im Sterbegeklüft: Ich komm,

Hartwuchs im Herzen.

Ich komm.

Mondspiegel Steilwand. Hinab.

(Atemgeflecktes Geleucht. Strichweise Blut.

Wölkende Seele, noch einmal gestaltnah.

Zehnfingerschatten — verklammert.)

Augen weltblind,

Augen im Sterbegeklüft,

Augen Augen:

Das Schneebett unter uns beiden, das Schneebett.

Kristall um Kristall,

zeittief gegittert, wir fallen,

wir fallen und liegen und fallen.

Und fallen:

Wir waren. Wir sind.

Wir sind ein Fleisch in der Nacht.

In den Gängen, den Gängen.

СНІГОВЕ ЛОЖЕ

Очі, засліплені світом, у смертній безодні: Я йду,

цупким зростанням у серці.

Я йду.

Люстро місячне, стрімкість стіни. Нижче.

(Заплямоване подихом світло. Смугами кров.

Душа, що хмариться, ще раз близька до постави.

Десятипальцева тінь — скобами скута.)

Очі, засліплені світом,

очі в смертельній безодні,

Очі, очі:

Снігове ложе між нами двома, снігове ложе.

Кристал за кристалом,

заґратовані у часовій глибині, ми звергаємось вниз,

звергаємось і лежимо й звергаємось знову.

Звергаємось.

Ми були. Ми ще є.

Ми з ніччю єдина плоть.

В тунелях, в тунелях.

WINDGERECHT

Tafelwand, grau, mit dem Nachtfries.

Felder, windgerecht, Raute bei Raute,

schriftleer.

Leuchtassel klettert vorbei.

Gesänge:

Augenstimmen, im Chor,

lesen sich wund.

(Ungewesen und Da,

beides zumal,

geht durch die Herzen.)

Später:

Schneewuchs durch alle Gehäuse,

Freitag ein einziges Feld,

das ein Lichtschein beziffert: die Stimmen.

Die Stimmen:

windgerecht, herznah,

brandbestattet.

УЛЕГЛІ ЗА ВІТРОМ

Стіна, мов скрижаль, сіра, зі фризом ночі.

Поля, улеглі за вітром, ромб за ромбом,

без письмен.

Поряд дереться стонога.

Наспіви:

голоси очей, хором,

зачитані до знемоги.

(Не було й постало,

нараз удвох, проймаючи наші серця).

Згодом:

Сніг росте крізь усі черепашки, вільне

однісіньке поле,

обчислене променем сяйва: знов голоси.

Голоси:

улеглі за вітром, близько до серця,

поховані у пожежі.

NACHT

Kies und Geröll. Und ein Scherbenton, dünn,

als Zuspruch der Stunde.

Augentausch, endlich, zur Unzeit:

bildbeständig,

verholzt

die Netzhaut —:

das Ewigkeitszeichen.

Denkbar:

droben, im Weltgestänge,

sterngleich,

das Rot zweier Münder.

Hörbar (vor Morgen?): ein Stein,

der den ändern zum Ziel nahm.

НІЧ

Рінь і жорства. І шурхіт уламків, тонкий,

як утіха години.

Схрещення віч, нарешті, в безчассі:

картинно-незрушно,

здерев'яніло

сітківка —:

вічності знак.

Подумки:

горньо, в розгалуженні світу,

подібно до зір,

пурпур двох уст.

Чутно (перед світанням?): камінь,

що прагне поцілити в інший.

MATIERE DE BRETAGNE

Ginsterlicht, gelb, die Hänge

eitern gen Himmel, der Dorn

wirbt um die Wunde, es läutet

darin, es ist Abend, das Nichts

rollt seine Meere zur Andacht,

das Blutsegel hält auf dich zu.

Trocken, verlandet

das Bett hinter Dir, verschilft

seine Stunde, oben,

beim Stern, die milchigen

Priele schwatzen im Schlamm, Steindattel,

unten, gebuscht, klafft ins Gebläu, eine Staude

Vergänglichkeit, schön,

grüßt dein Gedächtnis.

(Kanntet ihr mich,

Hände? ich ging

den gegabelten Weg, den ihr wiest, mein Mund

spie seinen Schotter, ich ging, meine Zeit,

wandernde Wächte, warf ihren Schatten — kanntet ihr mich?)

Hände, die dorn —

umworbene Wunde, es läutet,

Hände, das Nichts, seine Meere,

Hände, im Ginsterlicht, das

Blutsegel

hält auf dich zu.

Du

du lehrst

du lehrst deine Hände

du lehrst deine Hände du lehrst

du lehrst deine Hände

                       schlafen

MATIERE DE BRETAGNE[2]

Сяйво дроку, жовтаве, схили

ятряться до неба, терен

домагається рани, в ній

чути дзвони, коли вечоріє, Ніщо

котить хвилі морські до молитви,

криваве вітрило прямує до тебе.

Сухо, ложе твоє,

як мілина, за тобою плине, година його

заросла кугою, вгорі

при сяйві зорі, молочні

протоки плещуться в мушлі, пальма,

обважніла від фініків, долу, зяє в блакить, кущ

минущості, пречудовий,

вітає твій спомин.

(Ви знали мене,

долоні? Я йшов

роздвоєним шляхом, вказаним вами, мій рот

випльовував щебінь, я йшов, мій час,

як мандруюча вахта, відкидав свою тінь — ви знали мене?)

Долоні, терно —

домоглива рана, десь дзвонить,

долоні, Ніщо, його хвилі морські,

долоні, у сяєві дроку, криваве

вітрило

прямує до тебе.

Ти

ти навчаєш

ти навчаєш свої долоні

ти навчаєш свої долоні, ти їх навчаєш

ти навчаєш свої долоні

                         спати.

SCHUTTKAHN

Wasserstunde, der Schuttkahn

fährt uns zu Abend, wir haben,

wie er, keine Eile, ein totes

Warum steht am Heck.

………………………………….

Geleichtert. Die Lunge, die Qualle

bläht sich zur Glocle, ein brauner

Seelenfortsatz erreicht

das hellgeatmete Nein.

БАРЖА З ГАЛЬКОЮ

Година води, баржа з галькою

везе нас у вечір, нам,

як і їй, немає куди поспішати, мертве

Чому стоїть на кормі.

………………………………….

Розвантажено. Легеня, медуза,

розбухає до дзвона, бурий

відросток душі сягає

світлодиханного Ні.

IV

KÖLN, AM HOF

Herzzeit, es stehn

die Geträumten für

die Mitternachtsziffer.

Einiges sprach in die Stille, einiges schwieg,

einiges ging seiner Wege.

Verbannt und Verloren

waren daheim.

Ihr Dome.

Ihr Dome ungesehn,

ihr Ströme unbelauscht,

ihr Uhren tief in uns.

КЕЛЬН, AM ГОФ[3]

Серця пора,

наснилі нам правлять за

опівнічне число.

Щось промовляло у тишу, щось німувало,

щось ішло своїм шляхом.

Вигнанці й блукальці

мали домівку.

О собори.

О небачені досі собори,

о непідслухані води,

о годинники глибоко в нас.

IN DIE FERNE

Stummheit, aufs neue, geräumig, ein Haus —:

komm, du sollst wohnen.

Stunden, fluchschön gestuft: erreichbar

die Freistatt.

Schärfer als je die verbliebene Luft: du sollst atmen,

atmen und du sein.

У ДАЛИНУ

Заніміння, знову, безмежне, дім —:

приходь, ти можеш тут жити.

Години, складені, ніби чудесне прокляття: досяжний

сховок.

Гостріша, ніж звично, рештка повітря: ти можеш дихати,

дихати й бути собою.

EIN TAG UND NOCH EINER

Föhniges Du. Die Stille

flog uns voraus, ein zweites,

deutliches Leben.

Ich gewann, ich verlor, wir glaubten

an düstere Wunder, der Ast,

rasch an